ЯК ХВАЛИТИСЯ, НЕ ВИКЛИКАЮЧИ ЗАЗДРОЩІВ. Легенда каже, що є одне місто, яке без найменшої провини спокутуватиме гріхи всіх інших міст.
І чогось мені здається, що я знаю таке місто.
А все так безневинно починалося, аж ми прийняли це за якесь тимчасове, минуще страждання, що ним розплачуємося за власні гріхи. А гріхів назбирується, надто коли живеш в ортодоксальному комуністичному місті, яке іншим читало лекції з правовірності. Та коли те, що ми вважали тимчасовим, стало нашим триванням, ми збагнули, що в зовнішньому світі всі зрадили Сараєво, а саме воно зрадило тих, хто залишилися йому вірними. Мій друг Б. каже:
— Розумні тільки ті, хто вчасно поїхали. Ми дурні. Вони побачили світ, вивчили мови, стежили за трендами, сховалися від мін, освоїли нові вміння. А я — що від мого життя лишилося по тому всьому? Яке в мене знання? Незастосовне, брате, незастосовне. Я навчився, пісяючи в пітьмі, влучати в унітаз із першого разу. І куди мені з цим умінням, коли все закінчиться?
МЕДІЙНЕ ЖИТТЯ. Зрештою людям остогидне Сараєво. Це закон, який іще нікого не оминув, і нас не омине. Те, що за нормальних умов дивує, після передозування викликає тільки огиду. Цілий світ крутиться довкола Сараєва, Зубін Мехта[29] у Вєчниці, ООН на аеродромі, новини на Сі-Ен-Ен, тексти, коментарі, виставки, книжки…
І такого достобіса.
Коли явище домінує в медіа, воно набуває своєї ринкової вартості. Ринок не переймається мораллю, дуалістичною природою добра і зла. Ринок починається одразу отам, за сербськими шанцями, у Кіселяку. Після того, як медіа зроблять певний товар достатньо гидким для користувачів, після того, як вихолостять увесь його трагізм або велич — байдуже, — починається ринкове споживання. У Мілані 24 грудня 1993 року у вуличного продавця, чорношкірого, натрапляю на порнографічну касету з назвою «САРАЄВО». От на що нас перетворив Сі-Ен-Ен. Уміст касети рясніє анальними пустощами, комбінаціями втрьох, кунілінгусами, феляціями, але всього цього виявилося замало. Продажі їй гарантує тільки назва. Чорношкірий гадки не має, що означає це слово з семи літер. Каже, касета кльова, глянь, що тут написано.
Сараєво стає брендом, як Бенеттон, Кока-Кола чи Найк.
СЕНС ЖИТТЯ
САРАЄВСЬКА ІДИЛІЯ. Була вже глуха темінь, коли ми вирушили додому, голосно пліткуючи. У час війни немає ходіння, тільки рух; пересування з точки А до точки Б. Але цього разу ми по-справжньому йшли. Усередині сиділо щось важке, що не дозволяло квапитися. Ми кволо переставляли ноги. Снайпер ліниво супроводжував нас усю дорогу. Раз у раз якась міна своїм руйнівним гуркотом ненадовго глушила його, а потім усе звично продовжувалося. Наша розмова була традиційною: спершу трохи про сенс життя, потім про те, з ким трахалася Лейла, і насамкінець про квітень дев’яносто другого.
Колись, на початку війни, я по кілька днів не міг пробитися до своєї квартири. Коли я не там, фізично бракує бібліотеки. Книжки щоразу заспокоюють мене найдієвіше. Я не читаю — сутеніє рано, тільки дивлюся й насолоджуюся. Їхній запах, розстановка, колір, енергетика — усе це врешті-решт дає спокій. Власне, заради цього й створюють бібліотеки. Я здохну від горя, якщо мою бібліотеку спалять, кажу приятелю. А я здохну від горя, якщо мені спалять посудомийну машину, відповідає він, надаючи нашому спілкуванню повного сенсу й кульмінації, яка не терпить заперечень.
РАПТОВЕ ЗДОБУТТЯ МУДРОСТІ. Чоловік, чия квартира згоріла півгодини тому, сидить на камені, курить і, цілком незворушний, каже, що душевний спокій — єдине в цьому світі, за що варто боротися. У квартирі він мав безцінну бібліотеку. Намагаючись з’ясувати причини й глибину його спокою, я усвідомлюю, що майже ідентичну думку прочитав у Міллера чотири роки тому. Тоді я не до кінця зрозумів її. Тепер усе прояснилося. Чоловік говорить із полегшенням людини, яка по-мурашиному наполегливо ціле життя складала маєтність і яку ця маєтність обтяжувала. Аж от Караджич менш ніж за півгодини звільнив його з кошмару. Менш ніж півгодини знадобилося полум’ю, щоб цілком поглинути його квартиру. «Що більше людина тріумфує в зовнішньому житті, — веде думку колишній власник безцінної бібліотеки, — то більше перемагає себе». Десять хвилин тому він витягнув зі згарища два вцілілі аркуші. Тепер витягає кисет, набирає з нього тютюну, загортає в папір, проводить по самокрутці язиком і тоді закурює. «Ось вексель на триста франків, — сказав Барбе». Це було написано на сторінці, яка горіла, з’їдаючи речення аж до першого слова. Це Бальзакове речення було єдиним, що лишилося від його безцінної бібліотеки. За якусь мить він скурить і його, а тоді, звісно, остаточно збагне, що означає душевний спокій і тріумф внутрішнього над зовнішнім світом.
29
Зубін Мехта (нар. 1936) — індійський диригент, 1994 року диригував хором і оркестром Сараєва під час виконання «Реквієму» Моцарта на руїнах Національної бібліотеки.