Вибір видів активності в пітьмі неопалюваного приміщення зведено до мінімуму. Лягти, загорнутися в ковдру й слухати звуки ззовні. Ані руху, ані думки. Надворі життя, повнокровне, насичене, небезпечне. Якщо не падають гранати, там панують звуки, що їх видають діти.
На одному закритому, від снайпера закритому, подвір’ї діти бавляться в геноцид. Важко збагнути механізм їхньої гри. Уся фішка в переконливості. Гра має сенс тільки тоді, коли є переконливою настільки, аж актори в ній забувають про гру, сягають того рівня ентузіазму та відданості, на якому розчиняється межа між реальністю й вигадкою. У геноциді це означає, що жорстокість, притаманна хлопчикам, має бути справжньою, щоби страждання, призначені дівчаткам, теж були справжніми. Нагору, до темної кімнати не долинають звуки, що їх видає чоловіча команда в грі, натомість дуже добре чути такий відчайдушний, такий справжній, такий моторошний крик дівчинки, яка благає:
— Не треба, прошу вас! Не треба, будь ласка, не треба…
ПРИРЕЧЕНІ НА ПРОВИНУ. Найлегше жити на Соколаці, обстрілювати місто й убивати людей. Тут немає жодної дилеми. Тільки питання: чи добре звірено координати? Унизу, в Сараєві, дилеми просто нестерпні. Хай що люди зроблять, наражаються на запитання без відповіді. Людина завжди когось уражає. Треба бути болісно обачними. Забагато ран послали нам згори; якщо самі образимо когось, це буде непростимим. До переліку таких непростимих помилок можна долучити й твердження, ніби тут ніхто не боїться смерті, тільки інвалідності. У людей, які залишилися інвалідами, відбирають надію. Чи мають вони право на надію? У подвір’ї бавляться діти. Галас звичний, а от їхня енергія — ні. Її значно більше, ніж може витримати подвір’я. Це тому, що вони рідко виходять, і акумульована вітальність із часом виливається у фрустрацію. Перед під’їздом в інвалідному візку сидить хлопчик і дивиться, як вони бавляться. Він серед них найкрасивіший. Такими були всі сараєвські діти до війни. Усім своїм єством він бере участь у їхній грі. Захоплений щонайменше так само, як ті, хто бавляться. Різниця лише в тому, що вони бігають, а він сидить і ніколи вже не побіжить, він приречений на це обмеження. Пройти повз нього, не відчувши провини, майже неможливо. Кожен, хто має обидві ноги і не почувається винним поруч із ним, даремно провів у Сараєві час війни.
БУДЕННА РОЗМОВА. Життя розгортається в паузі між двома снарядами. Коли в одній із таких пауз я набирав у каністри воду, до мене підійшов десятирічний хлопчик Діно. З їжею сутужно, тож на зріст він — як добре розвинений семиліток. Худенький, згорблений, у чуприні перші сиві волосини. Питаю, чи всі в нього живі-здорові? Каже: «Так, тільки мама померла, бабуся загинула, тата позавчора поранили в ногу, а сестра в лікарні, у неї жовтяниця».
ЛИМОНКА. У моєму будинку один хлопчик дістав прізвисько Лимонка лише за те, що не зміг точно визначити на слух калібр снаряда, який п’ять хвилин тому влетів у подвір’я. Він сказав, що то була ручна граната — «лимонка», а то був снаряд вісімдесят п’ятого калібру.
Так тепер у Сараєві з’являються прізвиська.
Так нині в Сараєві ростуть діти. Кожна дівчинка пройшла більше вогневих хрещень, аніж Рембо. Тому, переглядаючи фільми, вони з підозрою спостерігають за сценами, що не доросли до їхньої реальності. Вулицею йдуть двоє хлопчаків:
— Ти за кого вболіваєш?
— У війні чи у футболі?
КОРОЛЯ ТОМІСЛАВА
ТРИПАЛІ ЛЮДИ. Вона живе в кварталі Брека і щодня ходить на роботу. Сходить в місто вулицею Короля Томіслава. Єдина проблема цієї вулиці — уздовж вона цілковито відкрита до Требевича. На Требевичі — сербський снайпер. Він сидить у своєму гнізді, дивиться в оптичний приціл і переслідує жертву. Вулиця Короля Томіслава рясніє людьми, і він обирає прискіпливо. У фіналі вирішальною стає деталь. Вона це добре знає і прагне усунути все, що може його роздратувати. Не носить сережок. Не користується рум’янами. Помаду можна, уже коли прийде на роботу. Якщо нафарбувати губи перед виходом, можна стати помітною. Куртка в неї сіра, тут без проблем. На жаль, цього замало, і вона це добре знає. Не досить усунути дрібниці, які можуть його розізлити, треба знайти щось, щоб задобрити його та примусити вбити когось іншого, може, навіть її коханого, з яким вони разом щодня сходять у місто. Аби не її.
Але складно придумати таку деталь.
Та немає нічого неможливого, коли йдеться про життя.
Однієї ночі, уві сні, вона нарешті придумала.
Опиняючись у верхній частині вулиці Короля Томіслава, вона кладе руку на груди, при цьому випростує великий, вказівний і середній пальці, а безіменний і мізинець згинає. Православні хрестяться трьома пальцями, і в цій війні перетворили свій жест на символ. Розпізнавальний знак. На це вона й розраховує, складаючи їхній знак на грудях. А що звати її Алма і що за суттю вона ідеально підходить снайперу, не має значення. Ні в кого на лобі не написано, якого він віросповідання, і цим варто скористатися.