РОКИ МИНАЮТЬ. Із нашою наївністю 1992 року може зрівнятися хіба що наше розчарування 1995 року. Інакше й бути не могло, розчарування — це завжди санкція за хибні очікування. У перші місяці війни Сараєво фанатично вірило: у справедливість міжнародної спільноти, яка 1945-го була заприсяглася, що більше ніколи такого не допустить; у всевидющого Бога, який має покарати Пале, адже знає, що вони там роблять; у свою перевагу, бо ж місто всіляко демонструвало, як залишатися культурним усупереч дикості, яка на нього звалилася.
Протверезіння було повільним і болісним.
Щороку ми прощалися з однією ілюзією та переходили до іншої.
Наші бажання ставали дедалі нечисленнішими, дедалі скромнішими, дедалі реальнішими. Історія нашого протверезіння — це насправді болісна історія про нашу наївність. Отак ми тверезіли:
1992. О, як ми нап’ємося, коли це скінчиться!
1993. Коли це мине, як же ми наїмося!
1994. Якщо це скінчиться колись, бодай виспимось.
1995. Хай би вже в мене влучило, тоді це нарешті припиниться…
ОЗИРАЙСЯ, СИНУ!
ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЧИТАЧЕВІ. Історія про Сараєво вже добігає завершення. Залишилося хіба трохи про те, який кошмар будить війна серед непідготовлених людей, про Боснію вздовж і впоперек, про те, які ми всі вражені, і про те, що немає для нас ліків, окрім однієї речі. Кожен хай сам вирішує, що це за річ і чи зможе вона зарадити.
МОЛИТВА ДЛЯ МОЇХ БРАТІВ. Боже, не дозволь мені наприкінці життя вивільнити шайтана всередині. Не дозволь мені зламатися, зроби мене міцним. Якщо й знадобиться мені щось, то це буде сила. Горить моя мечеть, падає золотий мінарет Караджозбега, зникає Аладжа, обрушується Ферхадія[36]. Ти можеш усе. Ти Всемогутній! Руйнується мій світ. Я бачу, як вони вивозять каміння, нічого не дозволять залишити. Цієї ночі зґвалтували всіх дівчат із мого села. Там, де колись була мечеть, нині росте трава… Не дай мені зламатися! Потім вони вбили всіх чоловіків. Дай мені сили жартувати, тільки це мені дай — не зламатися і жартувати. Якщо втрачу й це — самого себе втрачу… Ввійшло їх троє, почали перекличку, ми знали, що нас чекає, старий зомлів, перш ніж нас виштовхали, а тоді почалося, автоматна черга, довга, розтягнута автоматна черга… Не дозволь мені мститися, навіть якщо помста буде єдиним способом домогтися справедливості… а потім Бієліна, до неї підходить Аркан[37], ніжно цілує її у вухо, поки Тато на все це дивиться, камера знімає, стара, приготуйся ввечері, крові буде по коліно, каже він, звісно, каже вона, у мене почалося місячне, дурна курко, знову каже він, хто тебе про це питає, ми будемо різати мусульман, а, ти про це, каже вона, чи Тато чув, про що вони розмовляли, чи ти чув, про що вони розмовляли, чи знав, що готується, хто сказав, що життя триває, час зупинився, коли вийшов із табору, все зупинилося, його жінка зникла, його сини вбиті, двоє синів, шість і дев’ять років, двоє яблук рум’яних, зіниці очей його, треба було вам бачити його погляд, що робити тепер, каже, що ви мені порадите, питає, а я все знав, бачив його майбутнє, бачу, як він кидається в бій, шукає смерті, але кулі його оминають, не хоче мене куля, йоб її мать, бачу його, як заходить у чийсь будинок зруйнований, усередині тільки одне сербеня плакало, бачу, як запихає пістолет за пояс, ти не винен, каже, бере його на руки й виносить, тієї миті, тієї вирішальної миті можу уявити їх, як сидять і дослухаються, чекають кроків, усе я пам’ятаю, і спалах, і крик, і пітьму, коли я прокинувся, страшенно боліла ліва гомілка, мені знадобилося дві години, щоби збагнути, що тієї ноги вже немає, а біль був страшний, а їх бачу, кажу ж, сидять у пітьмі й наслухають кроки, звук — це те прокляття, з якого починається твоє падіння, знаєш, що вони знову йдуть, не знаєш тільки, по кого, потім трактор вирівняв землю, потім прийшли орачі, проросла трава, нічого не залишилося від Аладжі, крім того загадкового езану
36
Караджозбег, Аладжа, Ферхадія — боснійські мечеті, пам’ятки ЮНЕСКО, зруйновані сербськими силами. На сьогодні відновлено й відкрито для вірних Караджозбегову мечеть у Мостарі та Ферхадію в Баня-Луці. Мечеть Аладжа в місті Фоча — на початковому етапі відновлення.
37
Желько «Аркан» Ражнатович (1952–2000) — сербський воєнний злочинець і кримінальний авторитет, перебував у розшуку Інтерполу. Ватажок воєнізованого формування «Сербська добровольча гвардія», засновник Партії сербської єдності, власник футбольного клубу «Обілич», агент держбезпеки. Керував етнічними чистками, зокрема в боснійських містах Зворник, Бієліна, Брчко.