Чи заслужили ми нашу воду?
Заслужили.
Який ковток найсолодший?
Заслужений.
Отже, найсолодша вода — з каністри.
ЩЕ ТРОХИ ПРИКЛАДНОЇ ПСИХОЛОГІЇ: Найсолодша вода — з каністри.
Найсмачніший — просто рис. Рис без жодної приправи. Найкраще горять дрова, які на плечах принесеш із Требевича. Найкраще означає найшвидше.
Немає нічого ліпшого за самокрутку з чаєм. Тільки треба туго згорнути.
Електрика не потрібна. Сядь о четвертій в пітьмі та чекай до восьмої. О восьмій — спати.
Найсмачніший пиріг — із кропивою.
Холодна жінка, тепле пиво — саме те, що треба. Неголені жіночі ноги — хіба існує щось спокусливіше? Отже, цілий світ божевільний. Правда за нами. Ми біля джерела життя.
Насправді світ — це просто темна пляма на біографії Сараєва.
МІСТО
ВСЕОХОПНОЇ КРАСИ
ДЕЩО ПРО ІЛЮЗІЮ ЗАГАЛОМ. Є важливе гасло: ніколи не вірити в реальність. Коли й існує щось, у що вірити не варто, то це напевно та сукупність декорацій, у яких ми тепер живемо. Цей світ засновано на ілюзії, і ніщо не є таким, яким видається нашій глупоті.
Ілюзія, більша чи менша, є завжди й у всьому. Розумна людина все про неї знає та завжди насторожі. Хитра людина утримує інших у полоні ілюзій, так їх найлегше обдурити. Ілюзія — продукт деструктивних сил; вони існують у цьому світі, щоб тримати нас в омані. Тому завжди й у всьому слід бути обережними з реальним світом, адже він складається суцільно з ілюзій.
ЯК ПОТЕРПАЄ В ЖИТТІ ТОЙ, ХТО НЕ ОБЕРЕЖНИЙ З ІЛЮЗІЯМИ. Коли мала початися війна, коли потрібен був тільки привід, усі знали, що скоро почнеться, і всі сподівалися, що нападуть не на їхнє місто. Різні є міста в цьому світі, дивовижні та звичайні, розлогі та компактні, розбещені та регульовані строгим законом, але таких заколисаних ілюзією, яким було Сараєво до війни, і донині не знайдеш. Тільки ще Мостар у той час і на тому полі міг зрівнятися із Сараєвом. Багато хто писав про Мостар, та нікому не вдалося розкусити таємницю його привабливості. У давніх літописах його названо містом усеохопної краси. Може, у цьому визначенні приховано його таємницю? Жителі гарних міст зазвичай наївніші від решти: зачаровані красою, вони неспроможні розпізнати ілюзію. У такому-от Мостарі жили двоє братів. Один знав усе про ілюзії та не дозволив собі обманутися. Коли вже вони так випалили Вуковар, коли на очах цілого світу катували Дубровник, то чого б мали пожаліти Мостар? Він купив у Німеччині авто з найбільшим бензобаком і найменшими витратами пального. По довгих розрахунках з’ясував, що з повним баком будь-коли зможе доїхати до Австрії, Італії чи Угорщини. Він щоразу доливав у бак бензину й чекав, коли настане вирішальний день. Коли в Біво-лє-Брдо почалося вторгнення резервістів зі сходу, він завів свій лімузин і, важко повірити, не зупинявся аж до Відня.
А другий брат, чоловік мудрий, начитаний, маніакально занурений у пресу й телебачення, знав, що війни в Боснії не буде, бо ж усі показники, починаючи від присутності авторитетної місії UNPROFOR і закінчуючи очевидними симпатіями Америки з Європою, були на користь Боснії. Знав, що це просто брязкання зброєю, видимість, і тому другого квітня спокійно продовжив заливати фундамент будинку, хоч довкола вже рикошетили кулі.
ФАТАЛЬНА ІЛЮЗІЯ, АБО БРАТИ ЯК АНТИПОДИ. Побачивши, як живеться у Відні, а надто зрозумівши, що його Боснії більше ніде-немає, той перший брат знову залив повний бак бензину та знічев’я повернувся в Мостар із повним багажником автоматів і оптичних прицілів. Тамтешні можновладці добре його прийняли, подякували за подарунки, але не дозволили долучитися до народно-визвольної боротьби. Обґрунтування: він потрібніший їм як адвокат. Адвокатів у них лишилося мало, всіх розкидало світом.
Історія цього брата має цілком конкретну мораль. Лише від трьох речей у цьому світі неможливо втекти: від власної тіні, від власної долі та від ілюзії як такої.
Побачивши, що вже коїться в Боснії та що лише готується, а надто побачивши, як одна міна впала прямісінько посеред його фундаменту, другий брат усе послав до біса — і фундамент, і будинок, і газети, і UNPROFOR — та й утік у Норвегію. Там його добре зустріли, прийняли та поселили трохи нижче Північного полюса. Він там навіть білого дня не бачить до ладу. Розвиднюється о першій, а сутеніє о другій п’ятнадцять. Хай там як, мені тут краще, ніж у Мостарі, — щоразу думає він у темряві, коли геть споночіє.