Доля змушує різних людей перетинатися. У тому ж столітті Мостар відвідав проїздом під час тривалої подорожі на схід французький мандрівник на ім’я Пуле. Француз іще довго захоплювався мостом, «чия конструкція незрівнянно сміливіша та ширша за міст Ріальто у Венеції, хоча той венеційський міст уважають справжнім дивом».
Два століття по тому Александр Гільфердінґ, російський консул у Боснії, пише, що мостарці пишаються мостом, цілком справедливо переконані, що такого немає більше ніде у світі… І так тривало аж до XX століття, коли один Джумгурів агбаб[13] записав: «Старий міст побудовано так, що краса перевершує його пряме призначення, вона зачаровує і дивує, тішить і захоплює».
УСЬОГО ВДОСТАЛЬ У БОЖІМ САДУ, АБО PONTE ANTICO (1566–1993). Проте оманливою буде думка, буцім існує фонтан, з якого вода тече вічно. Наприкінці XX століття з’явився той, хто заявив: немає ні краси, ні веселки, ціннішої за палець його солдата. І зруйнував міст. То була нестерпна оргія звуків. Звук гранат, ске- рованих на міст, колись забудеться. У цій війні гранат було випущено забагато, щоби бодай одна вирізнялася з-поміж інших. Гуркіт каміння, що обвалюється в річку, і досі чути над рештками мосту. Там, де стояли два пілони, тепер зяють дві порожнини. Усередині міст був порожній. Хто наблизить вухо до порожнини, почує гуркіт каміння, що падає. З цього слід зробити висновок, що міст сконструйовано за принципом мушлі. Перламутрове відгалуження моря, з якого, якщо прикласти до вуха, долинає гул минулих часів. Цей звук виростає з давнішого досвіду. Так і міст, що колись об’єднував береги, а отже, простір, тепер установлює зв’язок між минулим і теперішнім часами. Міст, отже, незнищенний. Під час цієї війни знищено сотні безцінних споруд. І лише дві живуть і після руйнування. Друга — мечеть Аладжа у Фочі[14].
ВІД ДЕЧОГО ВСЕ-ТАКИ МОЖЛИВО ВТЕКТИ. Побачивши, як живеться на лівому березі, а надто збагнувши, що чекає попереду, той перший брат утік у Сараєво. Хороший вибір. Хай як страждало Сараєво, на той час порівняно з Мостаром воно було фраєрським містом, якщо говорити про розмаїті муки й нещастя жителів. Згодом Сараєво у своєму стражданні випередить решту міст, але це вже інша історія.
У ЧОМУ НАСПРАВДІ РІЗНИЦЯ? Колись боснійські міста змагалися у своїй красі. Даремно було сперечатися й визначати, котре гарніше. Тепер вони змагаються в стражданні. Котре більше натерпілося. Страждання Сараєва були різноманітними й тривалими. Мостар страждав коротше (не коротко, лише коротше від Сараєва), але його страждання були інтенсивнішими. Мостар пережив те саме, що й Сараєво, але Сараєво не пережило того, що й Мостар. Вуличних боїв у Сараєві майже не було. «Боюся не гранат, але дверей», — кажуть мостарці. Найстрашніший звук — не свист снаряда, найстрашніше звучать кроки в порожній багатоповерхівці. Прийшли по когось, і вибір у них украй обмежений, такий обмежений, що той, хто наслухає кроки, практично не має шансів.
Та це не означає, що Сараєво мусить почуватися винним, бо не випробувало на власній шкурі всіх звуків. У Сараєві накопичилося забагато страждання; стільки, що не вмістилося б і в десяти таких містах.
ОТЖЕ, САРАЄВО. «Мій пане, дивовижне місце знання — це Сараєво», — каже Зугді, а пізніше називає його ще й місцем розваг. Сараєво — гірське місто. Більшу частину року тут переважає сірий колір. Коли сірому місту вдається підкорити людські серця, це означає, що його чесноти безцінні. Ступінь важливості будь-якого міста можна визначити, коли падає дощ. Якщо й під найбільшою зливою людина має мотивацію вийти з дому та вирушити в центр, то вона справді живе в місці, де варто жити. З якихось незрозумілих причин Сараєво постійно вабить прибульців. Затиснуте між горами, не аж так, як Мостар, але все-таки затиснуте.
У свої найкращі часи місто гучно славилося тим, що тут майже не водилися миші, а для розваг тут було двадцять шість тисяч двориків, чудових, «як райські сади». Тому й назване місцем розваг. Люди тут були, як стверджує один літописець, наполегливі в молитві, «і старе, і молоде, і шляхетні, і злидарі». Коли на площі залунає заклик до молитви, сараєвці припиняють рахувати гроші, кидають крамниці відчиненими, кажуть: «Чую тебе, Боже», — і «стрімголов летять» у мечеть. Це все не з пам’яті, усе записано і врятовано від пожежі.
14
Фоча — місто на південному сході БІГ. До війни 1990-х років мало виразний ісламський дух, значну частку ісламського населення, 17 мечетей і типову османську забудову. Від квітня 1992 року сербські сили систематично проводили в місті етнічні чистки та зрештою 1994 року перейменували його на Сербінє. Від 2004 року за рішенням Конституційного суду БІГ місту повернено історичну назву.