КОЛИ ПРИЙДЕ ВІЙНА. Року 1781-го на схилах Требевича випав червоний сніг. З історичної перспективи — поганий знак. Два століття по тому надійдуть три тяжкі зими, упродовж яких кожен сараєвський сніг буде червоним від крові. Дивовижне місце знання й розваг переродиться в небезпечне місце страждання та болю. Люди засумніваються у своїх почуттях до міста. Тільки деякі з цих нещасних знайдуть у собі сили, щоб і далі любити Сараєво. Їхня любов справжня. Сума досвіду, що їй передує, гарантує якість.
ПОДУМУЮ ЗРОБИТИ ОБРІЗАННЯ
ХРАСНО В НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІЙ БОРОТЬБІ. Усі щасливі сараєвські квартали схожі між собою: іноді отримують воду, зрідка буває електрика, газети прибувають до під’їзду, снаряди — на балкони, а будівлі є надійними укриттями від снайпера. Усі нещасні — нещасні кожен по-своєму. І серед них найпроблемніший — Храсно. Це не Добринє, що дістав статус кварталу-жертви, і не один із щасливих риборозплідників з іншого берега Міляцки, де працюють кав’ярні й життя триває в усій своїй ілюзорній повноті.
У Храсному навіть ілюзій немає.
Квартал відділено від міста мостом Івана Крнделя, що його безперестанку обстрілює снайпер. Отже, життя тут минає під знаком двох питань: як дістатися живим до Головної пекарні та як повернутися додому з хлібом і живим? Діти замкнені в під’їздах. Їхня картина світу обмежується ліфтовими дверми. Ліфт не працює — немає електрики. Немає жодного будинку, в який ще не влучив снаряд, немає квартири, куди не залетіла хоч одна куля, немає парковки без бодай однієї спаленої машини. Храсно складається з легкозаймистих багатоповерхівок, звідки давно випарувалася всяка надія. Замість надії лишилося очікування. Коли буде підпалено будинок — тільки питання часу. Одна куля, одна лише запалювальна куля руйнує ілюзію про вічність матерії. Добротна пожежа — найкращий спосіб покінчити з ілюзіями.
БІГУНИ. У цьому експериментальному мікрорайоні ходіння — забута дисципліна. Усі біжать. Снайпер контролює всі вулиці, усі проходи й усі подвір’я. Повільно ходити означає звести власні шанси до мінімуму. Бігти означає збільшити їх на п’ятдесят відсотків.
І не абияк бігти. Немислимо вийти з будинку, крокуючи, а потім помалу набувати прискорення. Біг має сенс, лише коли розпочинаєш його ще в під’їзді й надвір вилітаєш на повній швидкості. Проблема того, хто покидає під’їзд, не в тому, що він мусить бігти — це ж бо його вибір трохи побавитися з долею, — а в тому, що знає: змагання почнеться, щойно він ступить на вулицю.
І не так йому прикро, що на його біді намагаються нажитись, як те, що шанси виграшу — 3:1 на користь Митра, нашого персонального снайпера, який завжди прокидається раніше, а лягає пізніше за нас. Тому кожен успішний перехід мосту — подвійний виклик: залишитися живим і не дозволити ворогам заробити. Коли до Головної пекарні біжить жінка чи літня людина, шанси зростають до 4:1.
Звісно, на користь Митра.
ЗВИЧАЙНИЙ ДЕНЬ:
8:17 — дівчина на мосту, чітко в голову. Навіть не зойкнула.
9:00 — снайпер не зупиняється. Тіло дівчини ще там, ніхто не може до нього підійти.
9:30 — мінометний обстріл Головної пекарні. Усе одно хліба немає.
10:00 — мінометний обстріл трамвайної зупинки. Усе одно трамваї не ходять.
10:22 — юнак біжить до тіла, отой згори двічі в нього стріляє. Хлопець ховається за контейнером і більше не висовується.
10:45 — Кон Колін, журналіст «Сандей Телеґраф», на Бі-Бі-Сі: «Кожен, хто побуває в Сараєві й побачить, як поводяться серби, вимагатиме військового втручання. Такої зухвалості не збагне той, хто її не пережив».
10:53 — юнак визирає з-за контейнера, повзе до дівчини, обхоплює її лівою рукою і, так само поповзом, тягне назад. Страшна сцена: закривавлена голова звисає, кричать люди, які спостерігають із вікон, хлопець знову зникає за контейнером.
11:00 — снаряди, снаряди, снаряди…
ДІТИ — ВІЙСЬКО НАЙСИЛЬНІШЕ. Діти не беруть участі в бігових змаганнях, бо дітей немає на подвір’ї. Частина їх у Загребі, частина в під’їзді, ще частина в Пале[15]. Тутешні діти замість скляних кульок збирають осколки, давно вже не дістають прочуханок і в п’ять років починають вивчати англійську. Колись вона стане їхньою рідною мовою.
15
Пале — містечко за 10 км на схід від Сараєва, центр однойменного муніципалітету. Під час боснійської війни було столицею Республіки Сербської, де розташовувалися четницький штаб і ставка Радована Караджича. Нині належить до Республіки Сербської у складі БІГ.