Але треба було влаштувати весілля Маріано, і я про все забув.
Нас поєднала — можна так сказати? — нас поєднала любов до музики. І до… аякже… до гарного життя. Бо обоє ми були — що ж, цього не варто приховувати, бо цього приховати не вдасться — гарні. І гарним було те, що нас оточувало; адже попри все, що могло не подобатися в Іспанії, цій зашкарублій провінції Парижа, ми мали навколо себе стільки краси; обоє були багаті й нам здавалося, що з року в рік наше багатство зростатиме; Консепсьйон діставала від батька посаг, якому могли позаздрити чимало незрівнянно більших нечупар, яких батьки хотіли мало не за будь-яку ціну випхати з їхніх «добрих домів»; Тюхтій щось мені давав, може, небагато, в кожному разі менше, ніж міг би, але ж я мав капітал, відкладений дідусем — так зворушливо, як він до останніх днів працював, щоб закрити його сумою круглих дванадцяти тисяч річних дивідендів. По тисячі на місяць. Не те, щоб він у чомусь собі особливо відмовляв; жив у комфорті, винаймав цілком гарний будинок, де мешкав із тою своєю жінкою, шоколаду з молоком і корицею ніколи не буває досить, тож я ніколи не мав докорів сумління. Зрештою, хіба це не обов’язок старших — забезпечити майбутнє спадкоємців?
Отже, ми були спокійні — вона і я, я і вона.
Я хотів би в Мадриді, але Маріано наполіг, що весілля буде в Домі Глухого. Не в тій старій халабуді, яка пам’ятала зойки однієї жінки та борсука, що витирав замащені фарбою палюхи об підлогу і базграв карикатури знайомих на стінах, а в новому будинку, облаштованому на мірку елегантного панича. Те, чого мусило вистачити батькові, стало лише скромним запліччям із комірчиною, кімнатами для обслуги та кухнею. Збоку виріс цілковито новий будинок, відокремлений від старого великими воротами до передпокою, що майже сягали даху другого поверху; внизу й нагорі по одній великій залі та кілька малих кімнат; нижче — вітальня, вище — великий кабінет, який мав стати музичною кімнатою, сходова клітка, як у палаці для велетнів, двостороння, парадна, на підмостках — погруддя знаменитого Ґойї, перепрошую, «де Ґойї», на постаменті, одне слово: Ескоріал.
Теслі, малярі, штукатури цілими днями бігали згори вниз; ми зішкребли до останньої лінії те, що старий набазграв під час веселих пиятик: доктора Арріету в мантилії, що вдавав поважну матрону, старого Вейсса, що поклав руки на мішок із золотом і стікав слиною перед монетами, Феліпе з дірявою лійкою; нічних «сов», яких приводили цей і той, і з якими та жінка начебто одразу ж знаходила спільну мову, що, зрештою, мене зовсім не дивує. Я намагався це якось зберегти, наклеїти шматки штукатурки на полотно, але все розпадалося вщент, тож я заспокоївся — зрештою, хто б оце захотів купити й повісити на стіні карикатури чужих і нецікавих людей? Та бодай мене: втиснутої в сурдут, грубої, аморфної маси, що ллє сльози у філіжанку з травами. Ніхто, — думаю я, жодної втрати.
Роботи, замовлені Маріано, здавалися мені ґротескними та позбавленими внутрішньої єдності: бо як можна поєднати в одне ціле монументальні сходи та напіврозвалену халупу, а плани перебудови саду в англійський парк — із захирілими грядками, які Феліпе обробляв одною сапкою? Досить було перейти через двоє дверей, і з мармурових сходів ви опинялись у зацофаній комірчині. Погруддя мало бути з рожевого мармуру, але зараз воно лише чекало на різець майстра; його зробили з ґіпсу і пофарбували так, щоб виглядало, як шматок каменю. «Хто на це зверне увагу? — запитував Маріано. — Та ще й у день шлюбу, під мухою? Ну, хіба що буде такий п’яний, що зіпреться об постамент і скине голову зі сходів. Але до цього, сподіваюся, не дійде!» Ми привезли з Мадрида найкращі картини, Дім Глухого мав стати великим мавзолеєм, трупарнею слави, катафалком, на якому Маріано вступить у святий подружній зв’язок, черпаючи сили з решток дідуся, що розкладалися на цвинтарі в Бордо. Смакота.
Досить скнарства і скупердяйства, досить ремствування, що все дороге, що треба дожити до наступної тисячі річної пенсії, що дешевше — краще за дорожче. Хтось у цій родині мусив почати жити, дихати на повні груди. Якщо немає охочих, я можу зголоситись як доброволець.