XXXII
Першою підняла тривогу мама. Вона прийшла в гості, зняла капелюшок і з порогу повідомила, ще тримаючи в руках вийняті з волосся шпильки: «З батьком щось негаразд». А коли з ним було гаразд? Ну, коли? Хіба вона не пам’ятає, як він залягав по кутках, у кріслах, як посилала до нього служницю зі склянкою зілля, зітхаючи до мене: «Треба підлити мімозу»? Хіба вона не пам’ятає, як він цілими днями сидів ані пари з вуст, як він раптово розлютився, коли вона сказала йому: «Хав’єре, вийди з дому, бо мохом поростеш», що аж весь заслинився? Як розмовляв із мухами та мишами? Що означає «негаразд» у цьому випадку?
Та нехай уже, я пообіцяв їй поїхати в п’ятницю до Квінта-дель-Сордо, бо цей одноманітний шум нарікань доводив мене до нервового розладу. Вона сиділа у кріслі з філіжанкою геть вистиглого, загуслого шоколаду і скаржилася, що в такому стані вже не бачила його дуже давно, що зовсім його не впізнає, що він страшенно змінився, що має хворий вигляд. Я приїжджаю, Тюхтій у чудовому настрої, рум’яний, збуджений, сидить біля будинку за накритим столиком і поїдає гору їжі: оливки, паприку, хліб, смажену рибу, груші, все одночасно. Ну, — думаю я, — щонайбільше ще трохи поправиться, підлога під ним не завалиться, недарма ми її укріпили перед моїм шлюбом. Але на хворого він не схожий. А балакучий який, розповідає про якісь тутешні справи, про якогось сусідського хлопця, про молочарку, про те, що Феліпе подряпав собі руки, обрізаючи гілки, що кицька окотилася, і порскає при цьому соусом, порскає крихтами… вся скатертина у плямах, у шматках виплюнутої їжі. Я бачу, що в мами просто вкотре був напад невдоволення й істерики — я вже хочу піти, мовляв, я тільки проїздом, а батько тягне мене всередину показати мені, як він приготував наші кімнати. «Я всі їх заселив, — каже він, — вони, нарешті, живі, не якісь там мляві деревця та містки, справжній живопис», — і тягне мене за рукав. Я погоджуюся: «Гаразд, — кажу, — гаразд, тату, я йду».
Уже від порогу вітальні я зрозумів, що з батьком недобре. Певна річ, недобре. Там, де попереднього разу були якісь невдалі пейзажики, селянин на мулі, річка, таке-сяке, тепер з’юрмлені якісь гноми, огидні фігури, біси, відьми, старушенції, від яких хочеться блювати. Я побачив квінтесенцію найгірших нічних кошмарів дідуся: лискучі тіла, занурені в густу чорну масу, як у кип’ячене чорнило; спустошені рівнини, викривлені пики. Найгірші форми, які тільки носить земля, до яких, врешті-решт, вона відкривається, щоб їх прийняти, хоч її починає нудити, а скалами прокочується раптовий дрож. «Тату, що це таке?» — спитав я.
«Що? Правда».
Що довше я малював, то більше бачив свою неспроможність. Найменш вдалі картини я повністю замалював: набирав із відра густу фарбу, і раз-два, широкими смугами накладав тло, за допомогою білизни видобував пізніше світло, і так росли форми, подвійно — від світла до тіней і від темряви до напівтіней. Напівтіні найправдивіші, а отже, їх найважче малювати — світло і морок відображаються легко, але в півтінях кожен фрагмент картини створює майже необмежені можливості.
Інші сцени я переробляв, зішкрябував шматок тиньку, знову накладав, підмальовував, згладжував. Я ніколи не заспокоювався, жодного разу не заспокоювався: це обличчя зішкрябати й висвітлити наново, ще гостріше; тут щось змінити в одязі, бо виглядає підозріло. Тут доробити якусь складку, вигладити край рукава, додати будівлю на горизонті, додати комусь горб, якщо він цього потребує. А є й такі, що потребують. До деяких стін я підходив багато разів, у різну пору дня та ночі, з довших і коротших дистанцій, деколи день у день, іншим разом не повертаючись до мальовидла і по два тижні.
Я відчував, що живу — бачив, як за вікном змінюється погода, як закінчується літо і дедалі частіше вечорами віє холодом, і складалося враження, що я — частина цього циклу, і вмираю, щоб народитись, а то й знову народжуюся, щоб померти. Тепер я народжувався, народжувався всіма порами шкіри, народжувався через дірки в носі та дірки в ґудзиках, через пальці, через пупець. Саме тепер до мене долетів вітер з-за Піренеїв — так багато років знадобилося мені для повідомлення новин із Бордо.