Повернулись у гестапо лише опівночі. Співробітники розійшлись по своїх, кабінетах, пригнічені всім, що вони бачили. Багато хто з них цього вечора втратив своїх друзів. Усіх охопило відчуття страху і цілковитої своєї безпорадності.
Цієї ночі облави не було. Кравцов додому не пішов, ліг на столі в своєму кабінеті: хіба мало що може спасти на думку начальству, треба бути напохваті. Цілу ніч він чув біганину по коридору, нервові вигуки, лайку.
Близько дев'ятої ранку в коридорі пролунав вигук:
— Всіх до оберштурмбанфюрера! Негайно!
Кравцов зліз зі столу, причепурився і пішов до Клейнера.
У дверях приймальні його зупинив ад'ютант.
— Тільки німці,— сказав він, зачиняючи двері.
Кравцов не відходив, і ад'ютант повторив:
— Тільки німці. Хіба незрозуміло? — І двері захлопнулись.
Кравцов одійшов від дверей і на площадці сходів побачив трьох росіян, які так само, як і він, працювали в гестапо. Серед них був закінчений негідник, підручний Грюнвейса Булочкін, до якого Кравцов уже давно підбирався.
— Що діється? — спитав Кравцов, підходячи до них.
— Суд божий, — посміхнувся Булочкін, — Не хвилюйся, Конопльов, коли треба буде за вчорашнє відривати голови, нас покличуть. Я піду почищу пістолет, треба, як кажуть, приготувати знаряддя виробництва.
Булочкін пішов униз, а росіянин, що працював в реєстратурі, дивився йому вслід і, коли той зник з очей, сказав:
— Коли б нам самим голови не повідривали за компанію. Клейнер ще вночі зажадав особисті справи всіх руських співробітників. Легко сказати: не менше як сто жертв, і всі, як один, велике цабе.
— А що на вокзалі, не чули? — спитав Кравцов.
— Невідомо, дим і досі валує, і з заріччя оточення на три квартали стоїть. Наш лейтенант Цеслер казав спочатку, що це авіація, а тепер каже — партизанська диверсія.
— Так чи інакше, справа погана, — зітхнув Кравцов і пішов коридором до своєї кімнати. Ні, в цих нічого не дізнаєшся, вони начинені тільки чутками.
Головні події тим часом відбувалися в кабінеті Клейнера.
Співробітники гестапо, заховавшись у свої кабінети, намагались не потрапляти на очі начальству. Близько дев'ятої вечора Кравцов вирішив іти додому. Він заховав у стіл папери, погасив світло і вийшов у коридор. Ключ від кабінету належало здавати комендантові на першому поверсі. Ще спускаючись сходами, Кравцов побачив, як два солдати провели Булочкіна через вестибюль до дверей у двір. Він ішов попереду блідий як стіна.
Кравцов зайшов до комендантської. Приміщення було набито солдатами, які стояли, сиділи на підвіконнях і прямо на підлозі.
Кравцов протиснувся до шафи, де зберігались ключі, і в цей час почув хрипкий голос коменданта:
— Хвилиночку, пане Конопльов, підійдіть-но сюди.
Кравцов пропхався до його столу.
— Здайте зброю! — почувся наказ.
Не поспішаючи, Кравцов поклав пістолет на стіл.
— Ви заарештовані… Відведіть, — наказав комендант солдатам, що стояли біля нього.
— Я можу знати, в чому справа? — спокійно спитав Кравцов.
— Прийде час, — дізнаєтесь.
Розділ 52
Савушкін знав, звичайно, що для розвідника уміння терпляче вичікувати таке ж необхідне, як сміливість і винахідливість. Але знати — це ще не все!
Ось уже третій місяць його недосяжною метою був Щукін. Савушкін повинен був зустрітися з ним за межами «Сатурна» і обов'язково віч-на-віч. Заговоривши з ним, він передасть йому привіт від його дружини й сина, які жили в Барабінську, і вручить листа від них. А потім він повинен зробити з Щукіним те ж саме, що свого часу Рудін зробив з Андросовим, — залучити його до співробітництва з нашою розвідкою.