Зомбах ішов до генерала Рекнера, з яким був знайомий ще по Франції. Навіть більше, ніж просто знайомий: вони досить часто разом коротали вечори за шахами і пляшкою доброго французького вина, вели неквапливі, довірчі розмови. Зомбаху імпонувала одвертість генерала, його сміливі про все судження і, нарешті, його непохитна впевненість в собі і в усьому, що він робив. Зомбах завжди був небайдужий до впевнених у собі людей, а зараз, як ніколи, потребував підтримки сильної людини…
Зомбах зайшов до кімнати, де працював генерал, підійшов до столу, за яким той сидів згорбившись, і мовчки подав йому руку. Генерал Рекнер випростався, але руки не взяв, дивлячись на нього лютими, червоними очима.
— Ви що, не впізнаєте мене? — пробурмотів Зомбах, не опускаючи руки.
— Що вам треба? — спитав генерал Рекнер.
Зомбах повільно опустив руку. Йому почало здаватися, що все це відбувається у сні, і він тривожно озирнувся.
— Я питаю, що вам треба? — підвищив голос генерал Рекнер.
— Я Зомбах, — прошепотів полковник.
— Я це знаю. Як знаю і те, що ви учасник зради рейхові. У мене з вами ніяких справ бути не може.
— Що… що ви сказали?
— Те, що ви чули.
Рекнер безцеремонно і з огидою розглядав Зомбаха і, очевидно, повірив, що той справді не знає того, що відомо генералу.
— Рекомендую вам піднятися на поверх вище і з'явитися до Кальтенбрунера, який там. Він з ночі розшукує вас.
— Навіщо?
— Він вам пояснить.
Зомбах майже цілу хвилину стояв нерухомо, дивлячись на генерала, і раптом у нього сяйнув здогад.
— Послухайте, хіба може бути хтось винен у тому, що росіяни зробили наліт?
— Який наліт! Киньте плести дурниці! — заревів Рекнер. — Ми зазнаємо ганебної поразки внаслідок вашої зради, а ви звинувачуєте росіян. Я вважав вас чесним офіцером… І, в усякому разі, більш мужнім. Я не розумію, як ви можете після всього дивитися людям в очі. Геть звідси! Я не бажаю дихати з вами одним повітрям!
Зомбаха хитнуло, він незграбно повернувся і поплентався до дверей. Коли він вийшов, генерал подзвонив комусь по телефону і сказав:
— Полковник Зомбах, якого я від себе прогнав, тільки-но вийшов з мого кабінету…
Зомбах повільно йшов коридором. Назустріч йому і обганяючи його пробігали офіцери, які не звертали на нього уваги. Побачивши двері з написом «Для чоловіків», він звернув до них і ввійшов у темну вбиральню. Після ночі тут забули підняти штору затемнення. Зомбах підійшов до вікна і зірвав паперову штору. Але вікно виявилося сліпим, воно було зафарбоване білим. Зомбах з розмаху вдарив кулаком по склу, і воно з жалібним дзвоном випало. Він висунувся в розбите вікно і побачив пожежу, що гоготіла неподалік. Потім він здивовано поглянув на свою закривавлену руку: в м'якуші долоні стирчав уламок скла. Він його витяг, викинув у вікно і став шукати по кишенях носовичок. Але замість носовичка витяг пістолет, уважно його оглянув, одвів запобіжник і раптом швидко вставив дуло в рот і натиснув на спуск.
Дізнавшись від генерала Рекнера, що Зомбах у приміщенні штабу, Кальтенбрунер розпорядився негайно його арештувати і продовжував розмову з Мюллером.
— Те, що він тут, це добре, — поклавши трубку, сказав Кальтенбрунер. — Було б гірше, якби він встиг прорватися до Канаріса. А тепер ми його знешкодимо.
— Доки ж Канаріс буде безкарно обдурювати фюрера і пестити таких дурнів, як Зомбах? — Мюллер, очевидно, хотів сказати це з пафосом обурення, але страх за свою шкуру виявився сильнішим від нього, і питання прозвучало безглуздо риторично.
Кальтенбрунер загадково посміхнувся і сказав:
— Вам, Мюллер, треба дбати про власну долю, а не про Канаріса.
— Я перед Німеччиною чистий! — вигукнув Мюллер. — Я весь час вів боротьбу з Зомбахом! Ви, як ніхто, знаєте це! І я виконав ваш наказ щодо групи «Два ікс», це й було моєю роботою останнім часом. Усе це тут… — Він показав на портфель, що лежав у нього на колінах. — А що робила зграя Зомбаха, мені просто невідомо.
Кальтенбрунер скривився.
— Ви, я бачу, і досі не розумієте масштабу скандалу, який тут стався. Помилкові накази по Центральному фронту давав сам фюрер. Винним в дезінформації ставки пощади не буде. Наказ, що його я одержав у цьому зв'язку, виключає для мене будь-яку можливість вивести вас з-під удару. Арештові підлягає керівництво «Сатурна». Так і сказано: ке-рів-ниц-тво.
— Але як можна зрівнювати мою вину і вину Зомбаха? Зомбах — людина Канаріса, а я…
— Наказ про ваше призначення в «Сатурн» підписаний тим самим Канарісом, — сухо зауважив Кальтенбрунер. Він помовчав і, бачачи, що Мюллер посірів від страху, заговорив м'якше: — Як ви не можете зрозуміти, що сталося? Ми в той же день, коли був створений ваш «Сатурн», розгадали цей маневр Канаріса. Він створював цей абсолютно самостійний організм абверу на головному і найтруднішому напрямку війни лише для того, щоб мати змогу на випадок лиха вийти сухим з води. Так він тепер і зробив. Тепер він усі свої сили кинув на захід і годує фюрера заспокійливими пілюлями про небажання Заходу бачити Росію в Європі і про готовність Заходу повернути зброю проти комуністів. У чому, в чому, а в диявольських хитрощах йому не відмовиш. І він зараз сам зробить усе, щоб руками розгніваного фюрера ліквідувати всі живі докази по «Сатурну». І вас у тому числі.