— Так, так, іронічно підтвердив Марков.
— Але є, Михайле Степановичу, одно «але»… — Старков весело подивився на Маркова. — Всі вони комуністи!
Довгенько вони їхали мовчки, думаючи кожен про своє. Біля залізничного переїзду довелося зупинитись і чекати, поки пройде поїзд.
Марков зітхнув.
— А все-таки не думав я, йдучи в органи, що зі мною трапиться таке. Ви розумієте, це страх не за себе.
— На жаль, Михайло Степановичу, становище у нас з вами безвихідне, — сухо, без сліду посмішки сказав Старков. — Назвався чекістом — лізь у небезпечні і нелегкі справи. Але все на нашій грішній планеті, в тому числі і незвичайне, роблять люди. Звичайні люди. — Старков помовчав. — Хіба жарт, була величезна темна, мов тайга, Росія з царем-батечком на чолі. А на її місці виникла світла держава соціалізму. І зробили це ми. Між іншим, батько нашого Кравцова брав Зимовий. І був тоді зовсім неписьменним солдатом. А ваш батько що робив, коли була революція? Отож-бо й є! Ну, годі про це, Степановичу. Виявив нерви? Теж добре. Тепер ви знаєте, де вони, і можете ними керувати…
Машина мчала по шосе, подібному до прямої просіки в лісі. Старков зменшив швидкість і глянув на спідометр.
— Десь тут…
Вони проїхали ще трохи і побачили на шосе офіцера, який подав їм знак зупинитись.
— Повертати? — спитав Старков.
— Далі не проїхати, — відповів офіцер. — Поставте машину на узбіччя. Іти кроків триста, не більше.
Вони ввійшли в ліс, і їх зразу огорнула спокійна тиша, в обличчя війнули пряні аромати гарячого літнього дня. Марков аж уповільнив крок. А Старков, ніби не помічаючи нічого навкруг, ішов поряд з офіцером своїм звичним широким легким кроком. Вони розмовляли про справу.
— Не чинив опору? — запитав Старков, відхиляючи навислу над дорогою гілку.
— Ні. —Офіцер засміявся. — Першою його побачила дівчина і зчинила такий галас, що люди збіглися звідусіль. А пістолет він навіть не витяг. Дивно, як люди його не прикінчили! Ми саме вчасно прибули.
— Вам би раніше від дівчини треба, — буркотливо зауважив Старков. — Де його скинули?
— Та тут же.
— А чого ж він звідси не втік?
— Каже, вирішив чекати темряви. Скинули ж його ще на світанку.
— Парашут, спорядження знайшли?
— Він усе закопав і сам показав де.
— Ім'я дівчини записали?
— Катя Лагутіна. Донька колійного обхідника. Вона тут…
— Я бачу, тут цілий мітинг, — невдоволено сказав Старков.
Вони вийшли на лісову галявину, на якій юрмилося не менше сотні людей. Були тут і чоловіки, і жінки, і, звичайно, дітвора — вона всюди встигає. Люди обступили парубка в червоноармійській формі, який похмуро сидів на гнилому пеньку. Поряд з ним на траві лежав зібганий парашут і нерозпечатаний контейнер.
— Здрастуйте, товариші! — голосно сказав Старков, підходячи до натовпу.
Відповідаючи Старкову, люди розступились.
— Хто з вас брав участь у затриманні парашутиста?
Дітвора випхнула вперед дівчинку років чотирнадцяти. Боса, кирпата, з розкуйовдженим рудим волоссям, вона спідлоба дивилася на Старкова.
Вперед вийшло ще троє: літній чоловік у парусиновому зім'ятому піджаку, жінка з маленьким кошичком суниць і кругловидий, багряно-рум'яний юнак у тюбетейці на великій бритій голові.
— Спасибі, товариші,— сказав Старков, уважно вдивляючись у їхні обличчя. Він зупинив погляд на Каті Лагутіній і побачив, що на правій щоці в неї засохла подряпина. — Це він тебе?
Катя пирснула, труснувши кудлатою головою.
— Нічого, я йому теж… — Вона прикрила подряпину долонею.
— А він же міг тебе з пістолета?
— Хай би спробував!
Старков розсміявся і озирнувся на Маркова.
— Он ти яка!
— Така вже…
— Молодець. Катю! Велике тобі спасибі.
Ні за що!.. — Дівчина презирливо подивилась на парашутиста. — Лізуть, гади…
Старков наказав офіцерові записати зі слів тих, хто затримав перебіжчика, як усе це було, а решту попросив розійтися.
— Нам треба працювати, товариші…
Люди не дуже охоче почали розходитися. Старков підійшов близько до парашутиста.
— Ну, герою Гітлера, хто ти?
Підвівши голову, парубок з тупим страхом дивився на Старкова і мовчав.
— Прізвище? Ім'я? — підвищив голос Старков.
— Куницький, — неголосно іі хрипло відповів парашутист.
— Ясніше, голосніше.
Парашутист прокашлявся:
— Куницький Петро.
— Де здався в полон?
— Ніде не здавався. Звільнений я.
— Що значить звільнений.