Курасов вибіг з кімнати.
Незабаром він привів зразу трьох лікарів, але Заганський був уже мертвий.
— Відшабашив, бідолаха, — сказав Пулька, не зводячи очей з Курасова. Значить, ти тут резидента ловив?
— Я його з осені розробляв, — відказав Курасов.
— Мовчати! Чому я нічого не знав?
— Я хотів вам доставити його готовенького.
— Він хотів… — хмикнув генерал Пулька і кивнув на ліжко. — А це ти теж хотів?
— Як ви можете так говорити? — спробував обуритись Курасов.
— Я все можу. Я розберусь у цій твоїй операції, і в разі чого пощади не жди.
Розділ 47
Майже місяць Марков нічого не знав про долю Добриніна. Кравцов ще двічі побував у селищі, але нічого нового не дізнався.
Власовці ретельно замели сліди події. Трупи Добриніна і Заганського вони вивезли і поховали невідомо де. Лікарям, яких викликали рятувати Заганського, під страхом смерті було наказано мовчати про те, що вони бачили.
Через два тижні в гестапо надійшла переслана з Берліна справа з дивною назвою «Про можливе вербування гестапо агента радянської розвідки». Вона цілком складалася з матеріалів власовської контррозвідки, написаних російською мовою. Німецькою мовою був лише супроводжувальний лист центрального управління служби безпеки, в якому пропонувалося суворо і ретельно розібратись у справі і повідомити про результати перевірки. Клейнер, повно не вникнувши в суть справи, доручив перевірку Кравцову. Таким чином, справа потрапила до нього, і він перший дізнався про долю Добриніна.
Власовська контррозвідка довго допитувала Курасова — у справі було одинадцять протоколів допиту, — поки не переконалася, що він каже правду і що, за всіма даними, він мав справу з червоним резидентом, але не зумів цієї справи завершити. У своїх показаннях Курасов повідомляв, що представник гестапо з міста намагався його завербувати. На цій підставі він вважав, що заява лейтенанта Сорокіна, який твердив, що він агент гестапо, не позбавлена вірогідності, оскільки Курасов бачив того самого представника гестапо, коли він розмовляв з лейтенантом. Ось на цьому власовці і вирішили зіграти, щоб насолити гестапо. Вони відправили справу в Берлін, в управління імперської безпеки: ось, мовляв, до чого дійшли в недовір'ї до нас ваші місцеві працівники, ладні завербувати радянського агента і зробити його джерелом інформації про настрої у власовській армії, замість того, щоб вчасно знешкодити ворога.
У перші хвилини знайомства з справою Кравцов ще не розумів усієї складності і небезпеки становища, в яке він потрапив, одержавши цю справу для перевірки. Він з хвилюванням і біллю в серці читав усе, що стосувалося Добриніна. Одинадцять протоколів допиту Курасова починалися з його розповіді про те, як він ловив Добриніна і чим це скінчилося. Напевно, власовці хотіли піймати Курасова на суперечностях у показаннях і багато разів повертали його до вже сказаного. Але жодної суперечності в протоколах допиту виявити не можна було. З'являлися тільки все нові і нові деталі, які підтверджували трагічну історію. І Кравцов так ясно уявив собі все, що сталося з Добриніним, ніби він там був сам, усе бачив і чув. Хіба міг він підказати Добриніну якусь іншу поведінку, іншу тактику? Не міг і навіть не брався, — адже він не знав усіх деталей ситуації, яка сталася того вечора, а в таких справах вирішують передусім деталі…
За вікном шаленіла хуртовина. Серце у Кравцова защеміло ще гостріше, він раптом подумав, що ніхто ніколи не дізнається, де могила Добриніна, а зараз її замете віхола.
Напередодні відправки в тил ворога Кравцову і Добриніну дали машину, щоб вони з'їздили навідати рідних. Разом вони побували в родині Кравцова, яка того дня евакуювалась на Урал, а потім разом були у матері Добриніна. Крім неї, у Добриніна нікого не було. Звісно, вони нічого не говорили про майбутню їхню роботу, сказали, що вирушають, як усі, на фронт. Мати Добриніна — висока жінка з гарним строгим обличчям — трималася спокійно. Та коли вони зібрались виходити, раптом пригорнула сина до себе. Обличчя її зморщилось, і вона заплакала. Добринін, сором'язливо бурмочучи щось, звільнився з її рук і винувато подивився на Кравцова. Потім, уже в машині, ніби виправдуючись, сказав: «Мати є мати, і я у неї один…»
«Що ж ми скажемо його матері, коли повернемось?» — думав тепер Кравцов під тривожне завивання хуги за вікном.
Кравцов знову почав перегортати справу, і тільки тепер з усією ясністю усвідомив, що, одержавши цю справу на перевірку, він потрапив у небезпечну пастку. Чому Клейнер доручив перевірку саме йому? Можливо, він не читав справи і обмежився лише побіжним переглядом супроводжувального листа? А якщо він прочитав? І, чудово знаючи, що вербування у селищі шкіряного заводу провадив Кравцов, вирішив передати справу саме йому, щоб одночасно перевірити, як він поводитиметься.
Порадитись з Марковим Кравцов не міг: о чотирнадцятій годині сьогодні він мусить подати Клейнеру свої міркування. Підозріло також, чому Клейнер призначив такий маленький термін. Кравцов обхопив, долонями голову і почав думати, як йому бути далі.
Рівно о чотирнадцятій Кравцов зайшов до кабінету Клейнера, мовчки поклав йому на стіл справу і на ній свою заяву, в якій він визнавав, що припустився грубої помилки, завербувавши радянського агента, і просив звільнити його, як не гідного працювати в гестапо.
Клейнер прочитав заяву, відклав її вбік і подивився на Кравцова.
— Ви це серйозно?
— Цілком, — скрушно відказав Кравцов. — Мою помилку не можна простити.
Клейнер якийсь час мовчки і з усмішкою зверхності дивився на Кравцова.
— Цю вашу дурну заяву можна пояснити тільки вашою недосвідченістю, — нарешті сказав він, — Випадки вербування і навіть перевербування ворожих агентів у нашій практиці дуже поширені. І ще невідомо, можливо, вам вдалося б цього лейтенанта перевербувати наміцно, якби власовські ідіоти не влаштували перестрілки. Адже він уже давав інформацію.
— Давав, і дуже важливу, — квапливо озвався Кравцов.
— От бачите. Ідіоти влаштували безглуздий спектакль із стріляниною і все нам зіпсували. І взагалі я не надаю ніякого значення крикам з їхнього штабу. Вся ця витівка з генералом Власовим себе не виправдала. Чого вартий один з його близьких полковників, Родіонов, який разом з усією частиною перейшов до партизанів? Між іншим, якщо той хлопець таки був радянським агентом, він цілком міг повірити, що власовці, з якими він завів знайомство, справді хочуть перебігти. — Клейнер присунув до себе справу, наугад розкрив її, пробіг очима по сторінках, накрив папку, відсунув її вбік. — Базіки і жалюгідні інтригани. Після історії з полковником Родіоновим їм би помовчати та дякувати богу за те, що ми їх ще годуємо, а вони шлють кляузи в Берлін. — Клейнер тоном батька, який простив синові, сказав: — Візьміть свою заяву, порвіть її і працюйте. На завтрашній ранок мені потрібні всі дані про червоне підпілля у місті. Покійний Таубе мав рацію; попереджаючи мене, що в місті явно активізується велика зграя комуністів. Яке у вас враження?
— Дані про це є,— спокійно сказав Кравцов, але він розумів, що Клейнер зацікавився цим питанням не просто так. — Відомості мої, однак, мають уривчастий характер, і їх необхідно переперевірити.
— Опрацюйте все, що у вас є. Наш другий відділ теж готує свою розробку. Годі ловити бліх кожному окремо. Ми їм влаштуємо тут свій Сталінград. Місто повинно бути очищене від бандитів масованим ударом раз і назавжди!..
От і нова тривога. Кравцов абсолютно нічого не знав про діяльність другого відділу, який самостійно вів роботу в місті, використовуючи своїх, підготовлених у спеціальній школі агентів, кількість яких останнім часом набагато збільшилась. Ці агенти могли рознюхати чимало…
Вночі Кравцов прийшов до Маркова. Повідомлення про Добриніна Марков вислухав мовчки, не поставив жодного запитання і, як тільки Кравцов скінчив розповідь, запитав:
— Що у вас ще?