— Адреса друга. Безрезультатно. Переходжу на адресу п'яту.
— Група вільного пошуку три. Затримали одного чоловіка. Продовжуємо рейдувати свій квадрат.
Повідомленим надходили безперервно. Кравцов ледве встигав їх записувати. Було видно, що облава організована по-німецьки педантично і дбайливо, але що в її сіті з однаковим успіхом можуть потрапити не тільки ті, на кого полювало гестапо.
Почали під'їздити машини з заарештованими, яких одразу ж розводили по кімнатах першого поверху, де понад двадцять гестапівців за допомогою перекладачів, мобілізованих у всіх німецьких організаціях міста, проводили перші допити. Потім усіх затриманих, незалежно від наслідків допиту, відправляли до в'язниці. Там вони мали лишатися до кінця облави.
Мов полководець, що керує боєм, Клейнер робив позначки й записи на своїй схемі, час від часу вступав у радіопереговори з командирами груп, віддавав накази, дзвонив по телефону тим, хто допитував арештованих.
На другу годину ночі кількість арештованих досягла сімдесяти. Клейнер на своїй схемі обвів цю цифру червоним олівцем і сказав:
— Якщо ми влучимо в кожного п'ятого, і то буде добре.
Рівно о четвертій тридцять ранку всім групам було дано відбій; лише групи, що здійснювали вільний пошук, продовжували рейдувати містом ще цілу годину— робили, як висловився Клейнер, підчистку.
Наслідок першої ночі — сімдесят шість арештованих, один автомат, три гвинтівки, ящик з набоями, одна граната і радіоприймач.
— Зовсім непогано, — сказав Клейнер, потираючи руки. — Навіть цей один автомат, і той був націлений в нас. Тепер вони будуть думати, що облава закінчена і що, в усякому разі, недільна ніч у них в резерві. А ми їх обдуримо і завтра повторимо удар. А наступної ночі нанесемо третій, завершальний.
Клейнер вирішив піти вниз, де проводили допит, і запросив з собою оперативну трійку.
— Ходімо поглянемо, що за риба піймалася.
В першій кімнаті, куди вони зайшли, молоденький гестапівець допитував хлопця, який був ще молодший від нього. Обоє вони були біляві, і в обох був однаковий вираз обличчя — напружений і злий. Перекладачем на допиті була жінка, яка годилася їм в матері.
Помітивши Клейнера, гестапівець схопився.
— Сидіть, сидіть… — сказав Клейнер, дивлячись на арештованого. — Хто ви?
— Поки що нічого не пощастило з'ясувати, навіть прізвища, — відповів гестапівець і почервонів. — Морочуся з ним цілу годину. Мовчить, і все!
— Ану, Конопльов, — звернувся до Кравцова Клейнер, — розворушіть цього юного бандита.
Кравцов став напроти арештованого.
— Чого, дурний, мовчиш? — майже співчутливо спитав Кравцов. — Це ж гірше. Ти, можливо, ні в чому не винен, а подумають, що мовчиш неспроста.
— Нічого я не знаю, — видушив хлопець.
— О, прогрес! Німий заговорив! — вигукнув гестапівець.
— І прізвища свого не знаєш? — спокійно спитав Кравцов.
— Навіщо вам моє прізвище? Нічого не скажу.
— По-моєму, рибка хоч і невелика, але явно червона, — по-німецьки сказав Клейнер.
— При затриманні він намагався викинути пістолет, — повідомив гестапівець.
— Ах, ось як! — сказав Клейнер. — Тоді не гайте на нього зараз часу, відправляйте до в'язниці, скажіть, я наказав — в одиночку. Він у нас заговорить, коли познайомиться з Грюнвейсом. Ходімо, панове.
Коли вони вийшли в коридор, Клейнер сказав:
— Може виявитись, що ця рибка і не маленька. Як, Конопльов?
— Можливо.
Кравцов був майже впевнений, що хлопець з підпілля або принаймні зв'язаний з ним. Виказувало це його вперте, затяте «нічого не скажу». Невже він не задумається над тим, що йому встиг сказати Кравцов про небезпеку мовчання, і не придумає якогось тямущого пояснення?
З-за якихось дверей долинав пронизливий жіночий крик. Клейнер підвів палець.
— О, десь ведуть розмову з дамою! Зайдімо.
Дама, з якою розмовляли, була така велика і розбухла, що заповнила собою всю маленьку кімнату. Малорослий гестапівець, який її допитував, здавався поряд з нею карликом. Перекладала дівиця в кокетливій шапочці з хутряним помпончиком.
— Ти йому, ідіоту, поясни, — репетувала жінка, навалюючись на перекладачку усім своїм величезним тілом. — Я чесна спекулянтка, а не те, що він, ідіот, думає. А то ось я йому як заїду раз, від нього мокре місце залишиться. Бач, наловчились хапати чесних людей! Скажи йому, ідіоту.
Перекладачка, ледве стримуючи сміх, перекладала те, що казала спекулянтка, пропускаючи лайливі слова.
Побачивши тих, що увійшли, спекулянтка безпомилково вгадала у Клейнерові головного начальника і посунула до нього.
— Ти чого зуби скалиш? — загорлала вона йому в обличчя. — Чесну жінку хапають, як останню злодійку, тягнуть невідомо за що і куди, а ти задоволений? І це у вас називається Європа? Та я самому Гітлеру скаргу пошлю!
Клейнер насилу протисся мимо неї до столу.
— Що це за фурія? — спитав він по-німецьки у гестапівця.
— Її взяли на вулиці під час вільного пошуку. У неї БУВ чемоданчик з німецькими сигаретами. Ясно — спекулянтка.
— Так і є, спекулянтка, — зраділа жінка, почувши знайоме слово.
— Дізнайтеся, хто її постачає нашими сигаретами, і підправте в тюрму, — наказав Клейнер і знову боком, щоб не зачепити, пройшов повз спекулянтку.
— Спекулянтка теж товар, — вийшовши в коридор, сказав він, ніби виправдовуючись. Однак він чомусь втратив інтерес ходити по кімнатах. Поглянув на годинник і сказав: — Мабуть, найкраще зараз піти спати. Вранці рівно о дев'ятій усі будьте у мене.
Кравцов ішов додому на ту ж саму свою квартиру в дядька Єгора. Під ногами хрустів льодок. Ніч пахла весною, обличчя голубив тихий, незлий вітерець. А перед очима Кравцова стояв хлопець з його запеклим «нічого не скажу». У ньому, в його долі немовби сконцентрувалася вся тривога, що не залишала Кравцова весь цей час.
Взимку Кравцов жив не в садовому будиночку, а в квартирі дядька Єгора, що займав частину невеликого будинку. Решта кімнат у цьому будинку пустувала, тому ніхто не міг побачити, як пізніми вечорами дядько Єгор переставав бути ненормальним і розмовляв з Кравцовим. Кравцов полюбив цього незграбного дідугана, який чимсь нагадував йому батька. Хоч як би пізно Кравцов повертався, дядько Єгор злазив з своєї лежанки, запалював гасничку і підігрівав чай. Вони сідали до столу і чаювали, розмовляючи про се, про те. Дядько Єгор ніколи не питав Кравцова, що він робить, але не боявся його і розмовляв з ним так, як говорили один з одним радянські люди до війни. В свою чергу, і Кравцов розмовляв з ним, відпочивав душею і ставав самим собою…
На ранковій нараді у Клейнера підводились підсумки першої нічної облави. Вся операція була його дітищем, усі це знали, і тому ніхто з виступаючих ніяких критичних зауважень не робив. Навпаки, всі казали, що таку операцію варто було провести вже давно.
Тільки Грюнвейс, коли виступав майор СД, який керував групами вільного пошуку, незрозуміло гмукав, не зводячи з майора свинцевого погляду. А коли той закінчив говорити, прогув:
— Невже вам невідомо, що загін, який діяв у районі хлібозаводу, проґавив принаймні двох бандитів? Треба ж доповідати керівництву всю правду.
Майор осадив його:
— Мені все відомо, колего, але точніше, ніж вам, і тому з вашою впевненістю перетворювати на двох бандитів якесь дівчисько, що втекло від солдатів, я не можу.
— Негарно стріляти в дівчат, — посміхнувся Грюнвейс.
— Панове, панове, киньте, — втрутився Клейнер. — Зараз не час. Після операції ми обміркуємо всі її деталі. А зараз — лише головне, те, що треба врахувати в операції сьогодні і завтра.
Начальник слідчого відділу повідомив: перші допити не дають підстав вважати, що попалися крупні діячі підпільних банд, але, коли йдеться про ворогів такого типу, робити висновки з перших допитів необачно.
— Звичайно, звичайно, — підтримав його Клейнер і нагадав про хлопця, якого він бачив під час допиту. — Поглянеш на нього — хлопчик. А в хлопчика в кишені пістолет… — Клейнер показав на розіслану перед ним на столі схему операції і сказав: — Я звертаю вашу увагу на те, що найбільше число заарештованих припадає на групи вільного пошуку. Це зрозуміло. Інші групи розворушили осині гнізда, бандити намагалися сховатись і наскакували на заслони вільного пошуку. Сьогодні ми прочісуємо місто з півночі на південь. У цьому напрямку місто витягнуте в довжину, і тому ми зобов'язані заткнути всі бокові виходи. Для цього я подвою сьогодні кількість груп вільного пошуку. І потім мені хотілося б, щоб усі учасники в ході операції виявляли більше ініціативи й інтуїції. Ось того самого молодого бандита, про якого я вже казав, було арештовано тільки тому, що один фельдфебель побачив, як мигнуло у вікні світло. Отак і треба діяти. — Клейнер посміхнувся. — Ви ж розумієте, що своїх прізвищ, адрес і точного часу, коли вони сидять вдома, бандити нам не дають.