Штіх розвів своїми короткими ручками.
— Я вам нічого подібного не казав, але необхідність переконатися у відданості всіх наших співробітників не німців все ж виникла, і вона цілком природна. До речі, ви знали, що полковник вирядив наших офіцерів до казино?
— До речі, не знав. Полковник зі мною про це не радився.
— Отже, відкинувши недоречний у даній ситуації гумор, ви про це нічого не знали?
— Абсолютно нічого. Я того дня не виходив із своєї кімнати, чекаючи нічної операції.
— З ким з німецьких працівників ви дружите?
— Ні з ким.
— Аз російськими?
— Ні з ким.
— Яке враження справляє на вас Булочкін?
Кравцов відповів не відразу, але думав він у цей час не про Булочкіна. Запитання Штіха наводило на думку, що вони арештували не тільки його і, якщо вони перевіряють навіть такого вірного свого пса, як Булочкін, можна гадати, що арештовано і перевіряють справді всіх російських співробітників гестапо.
— На мене він справляє враження цілком відданої Німеччині людини, — відповів нарешті Кравцов. — До того ж те, що він робить тут, виключає будь-яку думку про його двоїстість. Я певен, що якби росіяни його зловили, вони повісили б його, навіть коли б він сказав, що висадження казино — справа його рук.
— Так, так, це правда, — погодився Штіх. — Але от кажуть, що за гроші, за золото він може піти на що завгодно.
— Тільки не на шибеницю, — посміхнувся Кравцов.
— Ну, а Савельєв?
Йшлося про перекладача реєстратури.
— По-моєму, це літня і тиха миша.
— А про що ви вранці після вибуху говорили з цією мишею і Булочкіним на сходах?
— Про що вони там говорили між собою, я не знаю. До речі, там був ще Насєдкін. Я ж підійшов до них і спитав, чи не знають вони, чому нас не пустили на нараду до полковника Клейнера, але вони нічого не знали.
— А все-таки, що вони вам відповіли?
Кравцов знизав плечима.
— Булочкін, пам'ятаю, сказав, що він піде чистити пістолет, готувати, так би мовити, знаряддя виробництва, і пішов. А Савельєв боявся, що за вибухи позносять голови з нас, росіян.
— Усе? — Штіх не спускав з Кравцова своїх збільшених очей. — Згадайте краще… Савельєв сказав щось іще.
Кравцов тепер був певен, що Булочкіна і Насєдкіна уже допитали і, очевидно, Насєдкін дав якісь свідчення про те, що казав на сходах Савельєв.
— Так, Савельєв на підтвердження своїх побоювань сказав, ніби Клейнер зажадав, щоб йому дали особові справи всіх російських співробітників.
— От, от, це дуже важливо, — пожвавився Штіх. — Як ви розцінили це повідомлення?
— Як цілком вірогідне.
— Я не про те. Чи не відчули ви, що Савельєв немовби подає вам сигнал тривоги?
— Звичайно, нічого приємного в його повідомленні не було, — відповів Кравцов, — але для мене особисто тривоги, викликана вибухом, була набагато сильнішою, і тоді я думав тільки про це.
Штіх заговорив майже конфіденціально:
— Так, так, величезне нещастя, багато хто ще не розуміє цього. Ворог підвів голову і на фронті і в тилу — ось у чому справа. Успіхи на півдні і в Криму окрилили комуністів, це природно.
Кравцов внутрішньо посміхнувся: почався зондаж на політичні теми. Ну, чекай же, я тобі зараз покажу!
— А ми тут, у тилу, дещо самозаспокоїлися, — продовжував Штіх розмірковувати вголос. — Не підготувались до неминучого пожвавлення місцевих банд. І опинилися в становищі тих, що обороняються.
— Від своїх, — тихо вставив Кравцов.
— Що ви сказали? — не зрозумів Штіх.
— Ви опинилися в становищі тих, що обороняються від своїх, — голосно сказав Кравцов. — Я вам, пане Штіх, скажу відверто: коли комуністи свого часу посадили мене, невинного, за грати, я не відчував на них такої образи, яка пече мені душу зараз. У тій несправедливості по відношенню до мене все ж була якась логіка. Мені казали: директор магазину відповідає за все, що твориться в його магазині, в тому числі й за злодіїв, які орудують поряд з ним. А тепер мене садять за грати і кажуть: ворог підвів голову, комуністи діють, а тому, будьте ласкаві, сідайте за грати. — Кажучи це, Кравцов розпікав себе і бачив, що його істерика справляє враження на слідчого. — Навіщо ви мені говорите про південь і про Крим? Я не військовий спеціаліст, але я розумію, що значення якогось там Криму в такій війні дорівнює нулю. Ну, потіснили нас ще на півдні, ну то й що ж? А хіба велика армія Німеччини не тримає в своїх руках усі ключові позиції Рад? Хіба ми втратили віру в геній фюрера? Хіба наша віра розрахована була тільки на час, коли в нас самі перемоги? — Тепер Кравцов майже кричав в обличчя слідчому. — Головне, все це кажуть мені, для якого, як і для того ж Булочкіна, немає вибору долі за будь-яких, найважчих умов! Що ж, може мені час опам'ятатися і йти назад до комуністів? Можливо, ви ще дасте мені з собою мотузку, на якій вони мене повісять? Чи ви вважаєте, що мене врятує те, що ви садили мене за грати?
В кабінеті досить довго панувало мовчання, потім Штіх викликав конвойного і, скинувши окуляри, чітко, ніби рапортуючи, промовив:
— Я, пане Конопльов, виконував наказ не чийсь, а оберштурмбанфюрера Клейнера. Прибережіть свою злість для нього.
Кравцова відвели в камеру і до вечора його більше не турбували. Сьогоднішнім поєдинком з Штіхом він задоволений, вважав його виграним.
Вранці по нього ніхто не прийшов. А серед дня Кравцова випустили і відвели до кабінету Клейнера. Там, крім нього, були обидва його заступники, Грюнвейс і слідчий Штіх. Клейнера важко було впізнати, так за ці дні він змарнів і побляк. Кравцов уперше бачив його в пом'ятому кітелі і без хреста на шиї.
— Наказ про ваш арешт я відмінив, — стомлено оголосив Клейнер, не дивлячись на Кравцова. — Але на попередній роботі тут, в апараті, ви не залишитесь. Вас переведено в розпорядження штабу зондеркоманди CС. Все.
Кравцов виструнчившись стояв посеред кімнати і їв очима оберштурмбанфюрера. Їхні погляди на мить зустрілися.
— Ви хочете щось сказати? — недбало спитав Клейнер.
— Тільки те, що на новому місці я буду працювати так само добросовісно, як тут, — відрубав Кравцов. — Куди мені належить з'явитися?
— Пройдіть до мого ад'ютанта, він усе вам скаже.
З дивана підвівся Грюнвейс.
— Але спочатку ви здасте мені ваші справи.
— Пане оберштурмбанфюрер! — схвильовано звернувся Кравцов до Клейнера. — Дозвольте мені подякувати вам за все, що ви для мене зробили. Якщо коли-небудь я буду потрібен вам, — вважатиму за честь виконати будь-який ваш наказ.
— Гаразд, гаразд, — збентежено промимрив Клейнер і рукою показав, що Кравцов може йти.
Разом з Грюнвейсом Кравцов зайшов до свого службового кабінету. Все, що лежало в столі і шафі, було вивалене купою на столі.
— Я тут уже попрацював, — розсміявся Грюнвейс, сідаючи на підвіконня.
— Що від мене вимагається? — сухо спитав Кравцов.
— У мій відділ передається ваша агентура. Шушваль мені не потрібна. Відберіть кращих, їхні матеріали. Скільки вам треба на це часу?
— Не знаю, — сухо відповів Кравцов, дивлячись на купу паперів.
— Загалом ось так. Я зайду через годинку.
Кравцов попрацював усю другу половину дня. До вечора був готовий список агентів і підібрані їхні донесення. Майже нічого ці матеріали гестапо не дадуть.
Приймаючи список, Грюнвейс сказав насмішкувато:
— Список глухих і сліпих… — Помітивши нерозуміючий погляд Кравцова, він пояснив: — Коли б це було не так, вони зобов'язані були вивести нас на адреси бандитів. Легко сказати, тридцять п'ять пар очей і вух!
— Не забудьте, пане Грюнвейс, що саме за даними моїх агентів, — ображено сказав Кравцов, — ваші оперативні працівники під час першої нічної операції вийшли на найрезультативніші адреси, і, якщо там не було зловлено бандитів, це вина не моя. А те, що вони там були, — це факт.
— Правильно, — погодився Грюнвейс, — скажу вам по секрету, саме це вас і врятувало від значно більших неприємностей. Нічого, Конопльов! Я раджу вам відзначитися в зондеркоманді, там для цього є великі можливості. Я взагалі впевнений, що бандити базуються не в місті, а в лісах і селах. Якщо ви там добудете бандита, який хоч кінчиком мізинця брав участі у диверсіях, і доставите його живим сюди, Клейнер зніме з себе Залізний хрест і почепить його вам. Ви б бачили, яку він шифровку одержав від Гітлера і Кальтенбрунера! Загалом знайти бандита, причетного до вибухів, для Клейнера справа честі. Дійте, Конопльов, у цьому напрямі і вважайте, що журавель в руках. Тільки не робіть там дурниць, які робили тут.