— Що ж мені робити? — спитав Щукін. — Я відчуваю, що тут щось криється.
— Ви знаєте хоч приблизно, в які місця їх засилають?
— Ні. Я роблю свою частину роботи по підготовці паспорта, коли на його бланку ще немає навіть прізвища. Агентів везуть на аеродром десь аж у Польщу. Але далеко не всіх. Ось усе, що я знаю.
— В чому полягає ваша робота?
— Я роблю штамп прописки.
— Але ж на штампі вказане й місце проживання?
— Але ж я не знаю прізвища, і потім це зовсім не означає, що агента засилають саме в те місце, де прописаний його паспорт.
Який-небудь підпис на штампі прописки робиться?
Обов'язково. Підпис начальника паспортного відділу міліції.
— Ви підписуєтесь неоднаково?
— Звичайно.
— А що, коли в усіх варіантах підписів робити якийсь єдиний умовний знак?
Щукін підвів на Рудіна здивований погляд, мовчки підсунув до себе аркуш паперу і зробив на ньому десятка з півтора різних підписів і в кожному, в різних місцях, він виписував зовсім непомітний умовний знак — щось на зразок недописаної літери «О».
— Здорово у вас рука набита… — тихо сказав Рудін.
— А мене здивувала ваша пропозиція, бо я про такий знак давно, дуже давно думав. Робив документи і мріяв про отакий обумовлений з нашими знак. Я ще тоді цей знак і розробив.
Рудін взяв аркуш з підписами, акуратно його склав і сховав до потайної кишеньки в рукаві піджака.
— Що ми можемо зробити ще?
— Я можу передавати вам номери всіх паспортів, що проходять через мої руки.
— Гаразд. Але нам слід передбачити і таку ситуацію, коли у нас раптом зовсім зникне можливість спілкуватися. Так що більш надійним залишається знак у підписі. Сказати правду, я вже почав тривожитися, що ми з вами так нічого і не зможемо зробити по вашій групі. Але тепер початок покладений. Спасибі. І все ж головне для нас — підібратись до списків агентів. Подумайте про це, будь ласка.
— Я думаю зараз лише про одне, — похмуро сказав Щукін, — вони вже затівають щось на післявоєнний час. Раптом війна скінчиться, а я біля розбитого корита! Дружина з сином весь час перед очима. Як почну думати про них, владу над собою втрачаю…
Вони вже пробули вдвох досить довго, і Рудін перебив його:
— А треба б навпаки: думаючи про них, робитися сильнішим, розумнішим, сміливішим.
— Легко сказати… — зітхнув Щукін. — Ви подумайте, скільки в мене за плечима провин! Та ще й яких!
— Усе тепер залежить від вас. Лише від вас, — сказав Рудін. — Вам пора йти…
Розділ 56
Настав час вирішального наступу радянських військ на Центральному фронті. В ці дні Зомбах і Мюллер провели одну за одною кілька нарад співробітників «Сатурна». Рудін був присутній на одній з нарад, якою керував Мюллер.
— Нам слід бути готовими до натиску росіян на нашому фронті. Він неминучий. Їм просто ніде більше наступати, — так почав цю нараду Мюллер.
Рудін мало не розсміявся…
В цьому, сорок четвертому році відомство Геббельса явно не встигало перетравлювати події війни. Не жарт: у січні поразка під Ленінградом і Новгородом, у лютому корсунь-шевченківський «котел», у квітні-травні втрата Севастополя, Криму, Одеси! І все це треба було пояснити і тим німцям у шинелях, які перебували в закіптюженому хаосі відступів, і тим, які сиділи в смертних «котлах» чи на спокійному поки що французькому узбережжі, а також і тим, що лишались у Німеччині і жили в постійному страху перед англо-американськими бомбардуваннями і теж щодня ховали загиблих. На цей час багато хто з німців — і військових і цивільних — уже починали розуміти, що війна невідворотно насувається на територію самої Німеччини. Це було настільки неминуче, що вони для свого заспокоєння готові були повірити в чудо. Відчувши не, Геббельс клятвено обіцяв німцям чудо. Міністр пропаганди викручувався як міг. Гітлерівська пропаганда, яка ще півроку тому всі невдачі на радянському фронті таємниче небагатослівно називала «здійсненням далекосяжних задумів верховного командування рейху», тепер до цієї термінології не вдавалась. У зведеннях і коментарях уже з'явились такі визнання, як «переважаючі сили противника», або «давно відома натренованість росіян провадити воєнні дії в умовах зими», або «підступне використання противником типового російського весняного бездоріжжя». Тільки безнадійні дурники не могли зрозуміти, що стояло за цими поясненнями. Та Геббельс якраз і робив ставку на обмеженість німецького обивателя. Саме в цей час він у записці на ім'я Гітлера з приводу пропагандистських завдань окружних комітетів партії писав, що «нормальний німець від представників нашої партії чекає не безпредметної філософії, а солдатського наказу взяти в руки нерви і беззастережно вірити пропаганді, що несе ваші думки і сподівання…» Однак Геббельс явно переоцінював наслідки своєї невтомної діяльності по затуркуванню німецького народу: душі німців дедалі дужче й нещадніше мучила тривога. Навіть посилання на рятівний геній фюрера вже нікого не заспокоювали. Більше підносила дух обіцянка чуда, що його називали «секретною зброєю».
В той день, коли берлінське радіо передало, нарешті, аж надто коротке повідомлення про «блискуче організований» відступ німецьких військ «від Ленінграда, що втратив своє значення», німці біля своїх радіоприймачів прослухали промову Герінга. Він почав її словами подяки до всіх, як він висловився, незліченних його друзів, які надіслали йому поздоровлення з нагоди дня його народження. Це були не просто хвастощі,—оратор чудово знав, що нічим так не можна розчулити німця, як неухильним, незважаючи ні на що, дотриманням всіляких родинно-сентиментальних дат і традицій. І, нарешті, цей початок промови був чудовим трампліном для розмови про чудо.
— Я разом з усіма вами, — продовжував він, — одержав від фюрера дорогоцінний подарунок. Це секретна зброя, придумана нашими вченими, розроблена нашими інженерами і втілена в грізні форми нашими невтомними робітниками.
Від тих днів «чудо» увійшло до арсеналу брехні гітлерівської пропаганди. Німецькі війська квапливо залишають благословенний Крим. Про це — в одній скромній фразі зведення. І тут же багатослівно і з пафосом — про чудо, про секретну зброю. Десятки тисяч німецьких солдатів варяться в смертному корсунь-шевченківському «котлі» — нічого, фюрер уже знає грізну для ворога годину, коли він накаже пустити в хід свою таємничу зброю. Що це за зброя, німцеві знати не треба. Час цієї зброї ще не настав…
Мюллер не ждав цього чуда. Він чекав радянського наступу на своєму фронті, міркуючи з приголомшливою простотою і логічністю: «Росіянам просто ніде більше наступати; скрізь, де можна, вони це вже зробили. Тепер черга за нами. А якщо так, треба бути до цього готовим».
Зачитаний на черговій нараді наказ Зомбаха не містив нічого конкретного чи практичного. Це був набір пишномовних фраз про необхідність бути, як ніколи, організованими, про особливу відповідальність абверу перед Німеччиною і її фюрером, про непохитну впевненість у перемозі і готовність в ім'я цієї перемоги пожертвувати усім. І лише в самому кінці наказу було два-три рядки, які містили щось практичне і дуже важливе для Рудіна, — в наказі було оголошено, що відповідальним за здійснення цих евакуаційних операцій по «Сатурну», зв'язаних з можливими ускладненнями на фронті, призначається Мюллер.
Коли Мюллер уже хотів закрити нараду, з свого місця важко підвівся Зомбах.
— При створенні «Сатурна», — сказав він, оглядаючи кімнату своїми холодними очима, — йому була обумовлена оперативна рухливість. Ми нерозривні з групою військ «Центр». Внаслідок об'єктивних обставин тривалий час ми незрушно перебували в цьому місті. І дехто міг уже забути, що наша далеко не остання особливість — оперативна рухомість, уміння вести нормальну роботу в умовах пересування, тобто в супідрядності з тими оперативними маневрами, що їх здійснюють війська групи «Центр». Ось про це ми і вирішили всім вам нагадати…
Нарада відбувалася 6 червня увечері. А на другий день сатурнівці дізналися про початок вторгнення союзників Росії у Францію. Не можна сказати, що ця неприємна новина була сприйнята панічно чи хоча б з серйозною тривогою. Але знову ж це слід віднести за рахунок спритності, з якою гітлерівська пропаганда заспокоювала німців. «Нічого серйозного у Франції не відбувається, просто Черчілль і Рузвельт лізуть у другий Дюнкерк, і чим більше вони своїх приречених солдатів висадять на французькому узбережжі, тим важчими і скандальнішими будуть їх цілковитий розгром і знищення», — так сказав по радіо 1 червня керівник відомства преси Шмідт.