— Швидше до начальника, товаришу старший лейтенант!
Біля Маркова стояла радистка Галя. Марков щось писав, очевидно радіограму, якої вона чекала. Побачивши Савушкіна, Марков мовчки подав йому бланк розшифрованої радіограми, щойно одержаної з Москви:
«Ще раз підкреслюю необхідність зміцнення й розширення комерційного зв'язку з Хорманом. Чи не можна довідатися, куди його буде послано після закінчення аеродрому? Треба зробити все, щоб Савушкін залишився при ньому надалі. Повідомляйте мене про цю операцію регулярно. Якщо виникнуть труднощі з товаром, радируйте. Вишлемо. Привіт. Старков».
Не можна сказати, що ця радіограма принесла Савушкіну задоволення. Це було видно по ньому.
— Отак, товаришу Савушкін, — розсміявся Марков. — Спекуляція — теж робота.
Розділ 18
Сонце билося в геть чисто заморожене вікно. Бугристий кошлатий лід на шибках став ніжно-голубим, а там, де лід був тонший, він золотився. Рудін прокинувся давно, але не поспішав вилазити з теплої постелі. Звечора натоплена «буржуйка» давно охолола, і в кімнаті було холодно. Сам Зомбах сказав йому вчора, щоб він виспався як слід. До біса приємно поніжитися отак у теплі, позираючи на люто намерзлі шибки. Рудін любив це в дитинстві і зараз посміхнувся далекому своєму дитячому спогадові. В зимові канікули, коли валятися в ліжку можна було скільки завгодно, він любив спостерігати, як за ранок мінявся морозяний малюнок на вікні. Це відбувалося повільно, майже непомітно, і на вікно треба було дивитись невідривно. Ось і тепер Рудін спробував спостерігати, як мороз плете свій візерунок, але одразу ж про це забув, бо почав думати про вчорашнє і про те, що він робив останні дні.
Закинення його в Задвінський ліс до партизанів пройшло вдало. Ні в кого з рядових партизанів і думки не могло бути, що він прибув з якоюсь спеціальною метою. Просто приходила для зв'язку людина з підпілля і через десять днів пішла. А замість неї для зв'язку залишилася інша. Як завжди, Марков розумно і старанно забезпечив операцію. Другою людиною, яка залишилась у загоні після того як прибув Рудін, був Добринін. Він тепер житиме в селі Конищево в самотньої бабусі, і ця хата буде місцем явки для партизанів. А він буде водночас і тим агентом «Сатурна», що його завербував Рудін.
Повернувшись до «Сатурна», Рудін подав начальству докладну доповідну записку про партизанський загін. У ній — сама чиста правда. Але вона не небезпечна: цей невеликий загін весною взагалі перестане існувати і Зіллеться з другим, який базується за сімдесят кілометрів на схід. А поки йде зима, «Сатурн» матиме про загін цілком достовірну інформацію. Лише на той випадок, коли гітлерівці раптом захочуть зробити авіаційний наліт на партизанську базу, в доповідній записці Рудіна дано неточні координати загону. З наближенням весни Добринін почне постачати «Сатурн» донесеннями про страшну склоку, яка нібито виникла серед його командування. Кінець кінцем в результаті цієї склоки загін нібито розпадеться і перестане діяти. Добринін залишиться без роботи і прибуде в «Сатурн».
Про перебування в загоні Рудін особисто доповідав Зомбаху і Мюллеру. Ніколи ні від одного свого агента вони не мали такої докладної і точної інформації про партизанів, про труднощі їхнього зимового життя в лісі і про те, що ж врешті-решт являють собою ці таємничі лісові солдати. Рудін доповідав по-німецьки, і тому-то начальникам «Сатурна» все, що він говорив, здавалося ще достовірнішим. Але Рудін казав правду. Так, партизанам узимку в лісі сутужно. Не вистачає продуктів, а дістати їх у селах дуже важко й небезпечно. А коли мова зайшла про склад загону, то ось хто вони, ці лісові солдати: вчитель, ветеринарний фельдшер, шістдесятирічний селянин, завідуючий аптекою, радянський офіцер, який втратив одну руку на початку війни, двоє школярів і т. д. Взагалі нічого страшного — такий підтекст цієї частини доповідної Рудіна. Він же не був зобов'язаний при цьому давати ще й бойову і політичну характеристику цим людям. Але тут саме й крилося те, чого окупантам не збагнути. Наприклад, завідуючий аптекою до зими на своєму бойовому рахунку вже мав два висаджених у повітря залізничних мости і знищив дев'ятнадцять гітлерівців. Навіщо Зомбаху і Мюллеру знати ці «окремі подробиці»?..
Вчора наприкінці дня Зомбах знову викликав Рудіна до себе і повідомив, що його залишають працювати безпосередньо в апараті «Сатурна».
— Ви будете вважатися інструктором при школі, де ми готуємо агентів. Але робота у вас буде далеко ширша… — Зомбах спостерігав, яке враження справили його слова на Рудіна, але обличчя його в той час свідчило тільки про втому. — Проте якоюсь мірою брати участь у роботі школи вам доведеться. Я, наприклад, хотів би знати вашу думку про програму нашої школи, методи навчання і якість викладання. Будете працювати і безпосередньо в центрі. Ваше знання сучасної Росії дуже цінне для нас. Більшість росіян, що працюють у центрі, нічогісінько не знають про Росію. Я хотів би також, щоб ви ближче підключились до Андросова для перевірки контингенту, з якого ми відбираємо агентів. За моїм твердим переконанням, це теж повинні робити лише люди, які знають сучасну Росію. І останнє: я вам вірю, і не лише тому, що в жилах у нас із вами тече однакова кров. Я рідко помиляюсь в людях і не хотів би — це насамперед у ваших інтересах — помилитися щодо вас.
— Постараюсь виправдати ваше довір'я, — просто і скромно відповів Рудін.
— Жити ви будете в будинку викладачів школи. Андросов вас туди відведе. — Зомбах підвівся. — Ідіть і гарненько виспіться.
Під час цієї розмови в кабінеті був Мюллер. Він сидів далеко від них і перегортав папери в товстій папці. Збоку здавалося, що він поринув у якісь свої справи. Але, вийшовши з кабінету Зомбаха, Рудін знову подумав, що головна небезпека для нього — Мюллер. Він безперечно хитріший, а головне, підозріливіший за Зомбаха. Ось і тепер, лежачи в постелі, Рудін почав думати про це ж саме. Очевидно, Мюллер на відміну від Зомбаха ще не довіряє йому цілком, і про це треба весь час пам'ятати…
Роздуми Рудіна перервав обережний стукіт у двері.
Прийшов Андросов. Він підсунув стілець прямо до постелі Рудіна, сів і тихо сказав:
— Учора після того, як ви пішли, Мюллер до півночі аналізував вашу доповідну про похід до партизанів. Там усе гаразд?
— Не хвилюйтесь, усе чисто. — Рудін усміхнувся. — Але все ж таки я не бог, а тільки людина.
— Мюллер запитав у радіовідділі всі хвилі, на яких працюють партизанські рації.
— І тут його чекає розчарування. Довжина хвилі, яку я там подаю, належала одному з загонів.
— Через деякий час він збирається викликали для перевірки людину, яку ви залишили агентом у Конищеві. Чоловік цей міцний? Бо з Мюллером жартувати не можна.
— Заспокойтесь, Андросов. Мюллер теж не бог. Які новини?
— Сьогодні наша школа випускає чергову групу агентів, сімнадцять чоловік. Зомбах прислав мене до вас сказати, щоб ви були присутні на перевірній розмові з агентами, так би мовити, для першого ознайомлення з справою.
— Мюллер там буде?
— Обов'язково. Він здебільшого провалює кожного другого агента.
— Дуже добре, я йому сьогодні допоможу.
— Обережніше, прошу вас, — тихо промовив Андросов.
Рудін узяв його за лікоть.
— Ми з вами, дорогий друже, почали велику війну і зобов'язані бути сміливими. Розумними і сміливими. А якщо ми почнемо хреститися на кожну тінь, ніякої війни в нас не вийде, буде лише пасивна оборона. Ви розумієте це?
Андросов зітхнув.
— Однак я вважаю своїм обов'язком попередити вас ще про одну людину, яка теж буде присутня на перевірній розмові і з якою вам напевне доведеться зіткнутися в майбутньому. Цей чоловік відає в «Сатурні» всією російською документацією. Яків Іванович Щукін. Я про нього майже нічого не знаю, ми з ним лише вітаємось, але, судячи з усього, він попав до німців за переконаннями.
— Звідки він?
— Думаю, як і я, з армії. Нашу військову документацію, і не тільки військову, знає блискуче. Працює старанно, документи робить класно. Навіть Мюллер ставиться до нього з повагою і довіряє йому. Похмурий і злобний чоловік.