Выбрать главу

— Ви такі продвинуті… — слово «продвинуті» Артем вжив з іронією, проте Серафим її сприйняв серйозно або вдав, що сприйняв.

— Аякже, — підтримав він Артемове твердження. — Ви думаєте там, на землі, що ми — Ангели і Серафими — порівняно з вами перебуваємо в середньовіччі? Навпаки, це ви порівняно з нами перебуваєте в середньовіччі. Прогрес починається тут, у потойбічному світі, а не на землі.

— А як же класичні речі? Як же Святе письмо?

— Ти читав його?

— Так, і не раз.

— Скажи: що ти про це думав? Тільки чесно!

— Думав, що якби воно не було Святим, це була б якась беліберда. Принаймні Старий Заповіт — точно.

— Ти диви! І не боїшся сказати це вголос?

— Мені цього Бог не пробачить на Страшному Суді?

— Господи, та нема ніякого Страшного Суду, немає ніякої святості в Святому письмі! Це звичайна історична книга. Sorry, вона не звичайна. Вона геніальна. Це чудовий старовинний епос. Підручник з моралі. Нетлєнка, так. І все. Не варто вбачати в ньому святість і потаємний зміст! Там Бога немає.

— А де він?

— Я вже казав, якщо ти зможеш вийти на вищий рівень…

Серафим зітхнув. Артем використав цю паузу для того, щоб Серафим не завершив попереднє речення. Він уже поставив собі за мету будь-що вийти на вищий рівень, але боявся наврочити. Тож перервав Серафима:

— Не треба далі. Зрозумів. Не дурний. Але скажи мені: навіщо це Йому?

— Кому?

— Богові.

— Що саме?

— Тримати людей у сліпоті…

— Ніхто нікого не тримає. Кожен настільки сліпий, наскільки він таким хоче бути.

Обиватель, отримавши первинну інформацію про Бога у вигляді стародавньої казочки, проковтує її, навіть не намагаючись попрацювати своєю сірою рідиною, аби глибше зрозуміти Бога. Люди мають потребу в Бозі. Різною мірою, свідомо чи підсвідомо, все своє життя чи на певному етапі — але всі. Потреба в Бозі, як у їжі. Однак замість того, щоб приготувати собі їжу, пожертвувавши на це свій час і свою працю, вони просто з’їдають те, що приготували інші — фаст фуд[40] або заморожені продукти. Так легше і смачніше. Не треба напружуватися: тільки простягни руку і відкрий рота, пожуй і проковтни. Як на причасті. Люди ковтають шматочок хліба, вмочений у вині, і думають: все, я вже очистився. Як і тисячі років тому, вони досі вірять у магію. А магії нема. Є матерія в найрізноманітніших формах. Обиватель ледачий. Він не хоче працювати над пізнанням Бога. Але при цьому хоче регулярно вживати Бога: як там у вас на причасті: «їж тіло моє, пий кров мою». Насправді пізнання Бога — це тяжка інтелектуальна й емоційна праця…

Серафим явно вже втомився. Просто на Артемових очах він старів… А Артем, навпаки, відчув приплив енергії:

— Не згоден із тим, що люди не намагаються пізнати Бога. Скажімо, фізики-теоретики… Я знаю точно, що вони постійно думають про Бога, а точніше, про те, чи потрібен їм Бог, щоб пояснити творення світу, коли з нічого виникло щось…

— Знаю, знаю… Ти був членом товариства теоретичної космології в університеті… Але я не про науковців. Я про звичайних людей, — заперечив Серафим.

— Гаразд, приймається. Тоді інший приклад: російські письменники… «Богоискательство» — одна з головних тем російської класичної літератури. І якщо її досі читають, значить, і обиватель має потребу розібратися в цих питаннях.

— Так вони Його пізнали? — спитав Серафим.

— Я не знаю. Це я тебе хочу спитати: так вони Його пізнали?

Серафим розсміявся.

— На тому рівні знань, які існували в дев’ятнадцятому столітті, можливо, вони дуже наблизилися до Його розуміння. Але люди в двадцять першому столітті мають змогу глибше зрозуміти Його суть. Для цього є всі передумови.

— Які?

— Наука. Насамперед математика, теорія лінгвістики і, звичайно, теоретична фізика.

— Ну, тоді я пас. У жодній з цих галузей я не є профі.

— Ні, ти не пас. Ти далеко не пас, хлопче. Ти дуже цікавий об’єкт для спостереження. Інакше я б з тобою тут не панькався.

Артем подивився на Серафима. Той був дуже серйозний. Тільки тепер Артем розгледів маленькі деталі на його обличчі, зокрема дрібні зморшки навколо очей. Не такий він молодий і безтурботний, яким здавався.

— Матерія вічна, це факт. Але невже матерія настільки вічна?

У цей момент Артем знову відчув потужний поштовх усередині, його неначе вивернуло, він відчув удар, сильний, однак, як і все в потойбічному світі, безболісний. Артем знову втратив свідомість.

…Коли він оговтався, Серафим, як і минулого разу, подав йому руку, допомагаючи звестися на ноги.

— Що це було?

— Електрошок. Я ж казав, вони намагаються тебе повернути назад, — усміхнувся Серафим. Це знову був молодий цинічний чоловік, а не старий, як світ Серафим.

вернуться

40

Fast food — їжа швидкого приготування (бургери, хот-доги, френч фрайз тощо).