Трішки повагавшись, вона з жахливим в’єтнамським акцентом пояснила, що їй на завтра треба підготувати доповідь про цю товстелезну книгу, яка лежить у неї на столі, а вона знає точно, що цього зробити не зможе.
Він поглянув на книгу — типова північноамериканська муть, де, як у голлівудівському кіні, можна завжди передбачити, що в цей момент скаже герой і чим закінчиться сюжет… Він півгодини погортав сторінки, навздогад виписав кілька цитат і скомпонував їй проект, поки вона їжачилася на стільчику, прикриваючи куцою спідничкою стрілку на колготках.
Звичайно, вона провела ніч із ним у гуртожитку. І була потрібна йому не стільки як жінка, скільки як кошеня, яке спатиме, згорнувшись калачиком, під боком. Так їхні стосунки тривали перший семестр, потім другий, не претендуючи на щось серйозне чи сентиментальне. Все було схоже на бізнесову угоду: вона отримувала ідеально виконані проекти, а він, перевіривши її довідку від лікаря, свою дозу тепла.
Коли перший — оплачуваний — рік навчання в північноамериканському університеті закінчився, Артемові довелося подумати про новий спосіб життя. Йому треба було знайти дешеве житло і пристойну роботу, достатньо пристойну, щоб оплачувати навчання. Артем спитав у Лі, чи немає в її China Town якоїсь дешевої кімнати. Вона сказала, що є, але попередила, що це дуже погана кімната. Артем сказав: нічого, хай буде.
Вона сказала: Тім, ти не розумієш, це справді дуже-дуже погана кімната.
Артем наполягав на своєму.
Цікаво, що коли Лі привела його до помешкання, яке нагадувало класичні шанхайські трущоби, він подумав: вона мала рацію, це справді дуже-дуже погана кімната. Але це було дуже добре для нього. Бо й ціна була дуже-дуже смішна.
Ціна була настільки смішна, що його не дратували ні запахи перегорілої олії, ні бруд, ні комахи, ні сумнівні пожильці, ні порушення його приватності. Ціна за кімнату давала йому велику свободу в розпорядженні заробленими грішми.
Артем завдячував Лі й роботою в ресторані, куди він влаштувався офіціантом, а трохи згодом шеф-кухар вивчив його на непоганого соусьєра.[49] Саме цей кухар був постійним клієнтом Лі.
На цьому список послуг, які Лі надавала Артемові, Тімові, не закінчувався. Вона була дуже майстерна в побутових дрібничках — шитті, залатуванні, заштопуванні, прасуванні, пранні, чистці. Його одяг завжди був у бездоганному стані, вона його зберігала в старій дерев’яній скрині, аби вони не просякалися запахом в’єтнамської кухні.
Щоранку Артем вистрибував з ліжка і мчав до університету, вечорами, крім понеділка і середи, працював у ресторані соусьєром, а у вихідні давав уроки прикладної математики маленькому індуському вундеркіндові Джессі. Власне, коли Артем прийшов у родину дантиста Лола, ніхто не підозрював у Джессі маленького генія. Це був бовдур, ледацюга, який просиджував дні за комп’ютером і якого треба було підтягти з математики.
Однак Артем відразу помітив, що Джессі має феноменальну пам’ять і дивовижну як для малолітка здатність мислити про гроші абстрактно. Крім того, коли Артем дав йому кілька уроків про те, як працює біржа, з’ясувалося, що індусик отримує кайф від споглядання того, як скаче на біржі стовпчик цін. Він міг просиджувати за комп’ютером годинами, поки його родичі були впевнені, що він грає «в стрілялки» або, в кращому разі, мандрує віртуальним світом second life. Артем зрозумів, що Джессі — ідеальний кандидат на трейдера.
Артем із Джессі уклали таємну угоду, зареєструвалися на Артемове ім’я на біржі і поставили працювати перші гроші, які Джессі тихенько виколупав зі своєї скарбнички «Education fund»,[50] куди складалася йому на свята вся величезна любляча індуська родина від самого його народження.
Їхні перші п’ятдесят тисяч прийшли до них як манна небесна. І не тому, що так завжди стається з новачками в грі. Вони вибрали для початку дуже безпечний стиль купівлі-продажу. Після того, як скарбничку знову було наповнено і Артем із Джессі позбулися докорів сумління перед люблячою індуською родиною, яка прийняла Тіма до себе з відкритими обіймами, два молоді трейдери почали грати дуже ризиково. Через недосвіченість вони кілька разів втрачали майже все і починали «з нуля». Але якось їм таки вдалося скористатися з ситуації напередодні black Friday,[51] яку своїм маленьким смаглявим носом «занюхав» Джессі.
Тепер вони з Джессі робили гроші. Реально грубі гроші. Артем більше не жив у чайна-тауні, він кинув роботу соусьєра в ресторані і почав приглядатися до умов навчання в магістратурі в Оксфорді.
50
Освітній фонд. У Північній Америці прийнято збирати і дарувати гроші дитині на її майбутнє навчання в університеті (