Потім вона поїхала додому, сказавши якось між іншим, що за ними заїдуть.
Коли Артем із Джессі стояли біля вікна своєї престижної квартири і дивилися на дорогу в очікуванні машини, вони спершу навіть не звернули уваги на лімузин, який завчасно запаркувався біля виходу з їхнього під’їзду, і, лише подивившись на годинник та зрозумівши, що машина від Елізабет ніколи б не запізнилася, вийшли надвір і непевним кроком наблизились до лімузиніа. Звідтіля вийшов водій у білих рукавичках і чемно спитав: «Mister Shulika? And Mister Lahl?», — а коли вони майже перелякано кивнули, послужливо відчинив перед ними дверцята.
Сидячи на задньому сидінні і попиваючи мінеральну воду, Артем із Джессі обмінялися поглядами, які означали приблизно таке: «Це не більше, як витівки Елізабет з її специфічним англійським гумором. Зараз цей лімузин завезе нас у лейбористську околицю Лондона, де на весь оцей цирк вибіжить подивитися вся місцева малеча».
Однак лімузин привіз їх у старий маєток зі старим парком і майже середньовічним замком.
Коли Артем переступив поріг і побачив старого, але підтягнутого лорда та його манірну дружину, він відчув себе маленькою комашкою. Елізабет стояла поряд з батьками у вечірньому платті, і це вже була не «ugly Betty», це була «Queen Elizabeth».[56]
Артем зібрав усі свої внутрішні сили і зіграв того Арчі, роль якого він відпрацьовував протягом останніх років — витонченого, розумного і перспективного красеня. Цього разу роль коштувала йому величезних зусиль. Однак воно було того варте.
Артем справив гарне враження на батьків Елізабет. Її батько, сер Гамільтон, навіть повів його в свої конюшні. По тому, як перезирнулися після цієї пропозиції Елізабет із матір’ю (кожна зробила майже непомітний порух бровою), він зрозумів, що сер Гамільтон у свою святая святих, як правило, гостей не запрошує. І якщо він, Арчі, став винятком… то це щось означає.
Арчі витримав екскурсію конюшнями лорда Гамільтона як іспит на вміння вести розмови про те, про що він не мав чіткого уявлення. Безперечно, лорд Гамільтон помітив його невігластво, проте сприйняв це досить поблажливо і терпляче відповідав на всі запитання, які Артем ставив, демонструючи високий ступінь зацікавлення.
Артем був задоволений собою. Задоволений своєю передбачливістю, завдяки якій він заздалегідь вибрав для сера Гамільтона різдвяний подарунок. Він уявляв собі, як завтра, різдвяного ранку, розгортаючи подарунок, сер Гамільтон округлить очі. Бо це буде антикварна киргизька нагайка, яку колись купив собі Артем, відпочиваючи на Іссик-Кулі. Не те, щоб Артем був великим любителем коней, просто він інтуїтивно відчув, що колись йому ця річ знадобиться. І ось цей момент настав. Отримавши запрошення від Елізабет, Артем згадав, що її одяг і аксесуари були часто пов’язані з «кінною» тематикою. І коли він якось спитав, чи не випадково це, вона недбало кинула, що її батько тримає коней. Тоді Артем чомусь уявив собі червонопикого мордатого сільського дядька з конячою усмішкою, але аж ніяк не лорда.
Нагайка була дуже колоритна, а головне, не декоративна, а «робоча»: сплетена зі шматочків шкіри косичка, що закінчувалася довгим міцним «хвостиком», рукоятка з козячого копитця із шматочком дротяної шерсті.
Різдвяний ранок для Артема і Джессі почався пізно. В цей день біржі не працювали, тому хлопці дозволили собі виспатися. Вони б проспали цілий день, якби у двері не подзвонили. На порозі стояв посильний з подарунками від сера Гамільтона. Власне, свої подарунки вони отримали ще вчора — по комплекту чорнильних ручок із золотими перами. Однак ті подарунки були виявом британської чемності, сьогоднішні ж демонстрували особисті симпатії лорда.
Артем повільно розгорнув іменну обгортку з вензелем Гамільтонів на маленькій коробочці з таким самим вензелем, обережно відкрив її і побачив золоту булавку для краватки, знову ж таки з вензелем Гамільтонів.
Він зрозумів, що його прийняли «в клуб».
Відтоді його стосунки з Елізабет кардинально змінилися. Він став її добиватися. І ненавидів себе за це, адже це було шите білими нитками. До того, як він дізнався про благородне походження Елізабет, він був до неї байдужий, а варто йому було побачити маєток з лордом, як його неначе муха вкусила! Але нічого не міг з собою вдіяти. Він дуже хотів переспати з нею і це бажання розцінював не як любов, а як прагматичний намір завоювати територію і поставити на ній найпримітивніші мітки. І за це зневажав себе. Бо Елізабет заслуговувала на більше.