Выбрать главу

Пролетарський Письменник посерйознішав. Він стояв на останній перетинці драбини перед її зламом під кутом 120 градусів, неначе вагаючись, ставати йому навкарачки чи ні. Він автоматично рукою промацував перетинку драбини, неначе хотів упевнитися, що вона витримає його вагу.

— А я? Ви вважаєте, я теж наблизив людей до розуміння Бога? — невпевнено спитав він.

Серафим театрально перекрутився на кінчику тонкої заіржавілої труби.

— Ні, ваша заслуга в іншому, — відповів. — Ви свого часу зробили докладний звіт про ставлення до Бога і до віри людей вашої епохи.

— Звіт?

— Саме так. Ми ж повинні бути в курсі, як змінюється світогляд і ставлення до Бога у людей на землі. А відстежувати кожну розмову на цю тему, кожну думку кожної людини ми не в силі. Тому й моніторимо письменників, філософів, науковців. Ви — класний, це факт.

— А як же Достоєвський і Толстой?

— Вони передавали лише свої відчуття, створивши світ «достоєвщини» і «толстовщини», які нас цікавили лише як одиничні факти. А ви «пробраузерили» все: і перших, і других, і дарвіністів, і марксистів, і традиційно віруючих, і бозна ще кого. Так що для нас тривалий час ваш «Самгін» був настільною книгою, довідником. Але головний ваш фінт полягає в тому, що ви так і не призналися світові: а яке ваше власне розуміння Бога? Дивовижно! Ми дискутували на цю тему між собою до піни на губах. До речі, дозвольте вас спитати, яке ж воно, ваше розуміння? Які ваші особисті стосунки з Богом?

Великий Пролетарський Письменник дуже уважно слухав Серафима. На його обличчі не було ні крапельки гордощів, ні крапельки втіхи, лише бажання щось зрозуміти.

— В тому то й річ, що я сам не знаю. Якраз задля того, щоб зрозуміти це, я тут і теліпаюся.

Він показав на драбину, на якій стояв. Здавалося, йому було найтяжче пересилити себе і з вертикального положення перейти в позу навкарачки. Це принижувало його гідність. ВПП легенько пострибав по драбині, перевіривши її на міцність. Він озирнувся на Серафима, котрий балансував, стоячи однією ногою на іржавій трубі.

— Оце стою я тут і думаю, — продовжив ВПП, — а чи варто мені ставати навкарачки, аби дістатися ВИХОДУ? Що там? Істина? Правда в останній інстанції? Але навіщо мені правда про Бога? Чи не краще було б лишитися на першому рівні, в своїй старій Москві 20-х, мігрувати з редакції до редакції, від одного літературного кафе до іншого, писати запоєм на клаптях жовтого паперу… Принаймні ніяких мук сумління, спокій… А головне, не треба ставати в цю принизливу позу!

Серафим замахав руками:

— Е ні, тут ви помиляєтесь. Те, що на першому рівні, — то не спокій. А точніше, для вас то не спокій. Бо питання: «Хто ВІН?» вас мучитиме постійно і ви ніколи не заспокоїтеся, поки його не осягнете. Саме тому ви і вирушили на пошуки Істини, бо хочете спокою. Пам’ятаєте? «Нет людей, которым истина была бы нужна ради ее самой, ради наслаждения ею. Я повторяю: человек хочет истины, потому что жаждет покоя».

— Чия це цитата?

— Ваша.

ВПП наморщив чоло:

— Моя? Мені треба себе перечитати… Ну так що там з істиною? Невже все-таки дух первинний, а не матерія?

— Ні, матерія залишається первинною. І навіть те, що люди на землі називають «духом», насправді особливий вияв діяльності матерії. Все за наукою. Та ви ж самі писали про це: «Эту нужду (тобто потребу пізнання істини) вполне удовлетворяют так называемые научные истины, практического значення коих я не отрицаю».

ВПП замислився, схиливши голову на перетинку драбини, а потім привітно подивився на Серафима:

— Дякую тобі, ти мене підбадьорив. Зараз зберуся з силами і полізу далі.

— Вже лишилося зовсім небагато, — усміхнувся Серафим і заглянув у свій фолдер. — Адью! Мені треба змиватися. Кличуть.

— Хто тепер? — спитав його Пролетарський Письменник. — Старі більшовики?

— От і не вгадали. Я на інший етнічний простір. Дервіші на зв’язку.

— Там чи там? — ВПП кивнув головою спершу на вхід до другого рівня, що мав означати напрямок до першого рівня, а потім на ВИХІД, який вів до рівня третього.

— Там, — показав рукою на ВИХІД Серафим. — Дервіші вже давно там.

— Усі?

— Ще чого! — розсміявся Серафим.

Коли він зник, Великий Пролетарський Письменник миролюбно сказав Артемові:

— Юначе, чи не складете мені компанії в досягненні ВИХОДУ? Вдвох якось веселіше!

Артем погодився:

— Із задоволенням!

ВПП міцніше натягнув на вуха чорного капелюха, підняв поли довгого плаща і, притримуючи їх під пахвами, поліз по драбині. Навкарачки.

Артем провів його поглядом. Страх, непевність, сумніви — все, що його обтяжувало досі, вмить розвіялося.