Артем оговтався від культурного шоку. Він започаткував свій бізнес. Відкрив брокерську компанію. Він уже не претендував на місіонерську роль, а вирішив стати просто хорошим громадянином своєї, а не чужої держави. Платити податки своїй, а не чужій державі. І не треба ніяких наполеонівських планів.
Оцінивши ситуацію своїм натренованим девелоперським оком, Артем зрозумів, що Україна — це країна величезних можливостей. Треба лише вміти цим скористатися.
Він вклав гроші в нерухомість, і всього за кілька років ахнув: якщо потенційних клієнтів своїх північноамериканських девелоперських проектів він переконував стати інвесторами під 10 відсотків річних, то їхні очі божевільно округлювалися: як багато! А в Україні він через кілька років отримав 200 відсотків прибутку. Все чисто, легально і просто: купив, заплатив податок і почекав. І ніякої магії. Хочеш — віддав гроші на друк книжки, хочеш — підтримав художників, хочеш — спонсорував групу талановитих студентів, хочеш — вклав у науку. Купа задоволення.
Він почав отримувати кайф від життя в цій країні. Кайф від того, що яка вона не є, але вона СВОЯ.
Ніде в цілому світі так не дихається, як УДОМА.
«Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек!»
…Серцевий напад стався під час відпустки на морі, в момент ранкової пробіжки він відчув пекучий біль у грудях.
Останннє, що він пам’ятав, — то був не страх, не розпач. То було здивування.
«І це все?» — тільки й устиг подумати…
— І це все? — спитав Пролетарський Письменник у Того-Хто-Попереду.
Відповіді Артем не почув.
Вони всі нарешті спустилися вниз, у місце, звідки можна було пройти до біло-воскової закам’янілої долини.
Поки що вони опинилися в яру. У вузькому яру з такого самого білого розтопленого закам’янілого воску. На обох схилах яру височіли якісь споруди, що нагадували храми різних конфесій, але щось у них було інакшим. Причому істотно інакшим.
Праворуч по ходу був красивий храм — Артем не міг упізнати, з якої саме культури, — неначе обплетений різнокольоровою гірляндою новорічних лампочок, що принадно миготіли. «Дивна естетика, — подумав Артем. — Поєднання високого і низького в одному і тому самому об’єкті».
Той-Хто-Попереду вів Пролетарського Письменника до іншого храму, що його Артем, на основі своїх знань з архітектури, ототожнив би з культурою Кижів. У храмі були прочинені двері…
Артем хотів був наздогнати їх, однак під стань між ними різко збільшувалася і він зрозумів, що повинен прийняти це: у них свій шлях, а в нього свій… Чи то пак, у них свій храм, а у нього свій.
Його торкнув за плече Серафим.
Артем зрадів, що також має співрозмовника, тож спитав його про Того-Хто-По-переду:
— Це Бог?
— Ні, це Ісус.
— Я саме це й спитав.
— Ти спитав, чи це Бог. Ісус не Бог. Ісус — винахідник і покровитель християнства. Великий Учитель, Ідеолог, executive director,[63] головний девелопер. Або, за старою термінологією, пророк.
— Ви ламаєте основу християнства.
— Ми не ламаємо. Люди так хочуть його бачити, це їхнє право.
— Отже, мають рацію мусульмани, коли вважають Ісуса Пророком?
— Серед релігій немає тих, хто «мають» чи «не мають» рації. У світі немає жодної релігії, яка б пояснила докладно, що таке Бог. Однак кожна наблизилася, зі свого боку, до його розуміння.
Вони продовжували іти вузьким яром. Артема бентежили ті споруди в складках закам’янілого розтопленого воску. Він ніяк не міг дати їм визначення. З одного боку, вони нагадували храми різних релігій. Водночас вони були неначе створені в дивовижному божественному пориві.
— Розумієш, — продовжив свою думку Серафим, — індуїстські Аватари, християнська пресвята Трійця, буддистські Колісниці, китайське «Дао» — все це способи пояснення божественного різними культурами. Ці уявлення виникли дуже давно і, природно, відрізняються не лише одне від одного, але й від самої суті божественного, якою вона є насправді.
— То чому ви не даєте людям можливість прозріти? Раз і назавжди.
— Навіщо?
— Щоб вони заспокоїлися.
— Дивак ти… Прозріти — це значить пізнати Абсолютну Істину. Якщо всі одного дня пізнають Абсолютну Істину, світ зупиниться і почне деградувати. Бог навмисне робить усе різнобарвним, різноваріантним, різноманітним. Він навмисне створює багато варіантів Істини. Це свого роду фольклор. А ти хочеш — раз! — і зробити все монотонним, уніфікувати світ. Для Бога це було б заввиграшки: так навіть легше було б цим світом управляти. Але ВІН не хоче, щоб світ був подібним на інкубатор. Тому ВІН творить і творить, аби вам, людям, було цікаво жити, а йому, зі свого боку, цікаво спостерігати.