— У мене тут дещо краще за випивку. Кеш!
— Розповідай.
— Ну, таке: Теммі Рейнолдс — та, що знімалася у «Врожаї надії,» — завтра її починають показувати по всіх кінотеатрах міста. Один знайомий хлопчина тільки-но загнав їй порцію трави, потягне на статтю. Кайфує вона за адресою Голлівуд-Гіллс, Маравілья, № 2245. Ти її пов’яжеш, а я про це напишу. А з нагоди Різдва поділюся інформацією з Морті Бендішем із «Міррор», так що твоє ім’я потрапить і в щоденні газети. Плюс п’ятдесят готівкою і рома на додачу. Ну хіба ж я не Санта?
— Будете робити фотки?
— На всю шпальту! Одягни синій піджак, він пасує тобі до кольору очей.
— Сотня, Сіде. До того ж — двійко патрульних, по двадцятці кожному, і десятка командиру бригади з відділку «Голлівуд». І все це влаштовуєш ти.
— Джеку! Різдво ж!
— Ні, це затримання у зв’язку із незаконним обігом марихуани.
— Лайно! Дай мені півгодинки?
— Двадцять п’ять хвилин.
— Але ж ти здирник, Джеку!
Джек повісив слухавку і перекреслив хрестиком день календаря. Ще один день без випивки і без наркоти — чотири роки і два місяці поспіль.
Усе було готово, як до виступу на сцені, — Маравілью перегородили, біля «паккарда» Сіда Гадженса крутилося двоє патрульних, їхній чорно-білий автомобіль був припаркований посеред тротуару. Вулиця була темна й тиха; Сід уже встановив прожектор. Звідси відкривався чудовий вид на Бульвар — просто на китайський театр «Ґраумана» — кращих декорацій для знимку годі й придумати. Джек припаркувався, вийшов.
Сід, привітавшись, сунув йому в долоню гроші.
— Сидить у темряві, кайфує під різдвяною ялинкою. Двері на вигляд хлипкі.
Джек витягнув револьвер.
— Скажи своїм хлопцям, нехай вантажать випивку до мене в машину. Хочеш сфоткати на тлі «Ґраумана»?
— Чудова ідея! Джеку, ти найкращий!
Джек мовчки поглянув на нього: худезний, як палиця, на вигляд — від тридцяти п’яти до п’ятдесяти, заробляє на брудній білизні інших. Цікаво, чи знає він про те, що сталося 24 жовтня 1947 року? Якщо знає, то їхня із Джеком угода — назавжди.
— Сіде, коли я витягну її на ґанок, то не хочу, аби мені просто в очі лупасило світло від прожектора. Передай це своєму фотографу.
— Вважай, уже зроблено.
— Чудово. А тепер — рахуй до двадцяти.
Гадженс почав рахувати. Джек ступив на ґанок і виніс двері ударом. Спалахнув прожектор, яскраво освітивши кімнату: різдвяна ялинка, а під нею притулилися одне до одного двоє молодих людей у спідній білизні.
— Поліція! — гаркнув Джек, і голубки остовпіли.
Промінь світла вихопив на канапі торбу, напхану травою.
Дівчина почала верещати, мов різана; хлопець потягнувся за штанами. Джек наступив ногою йому на груди.
— Руки! Повільно.
Хлопець склав зап’ястя; Джек однією рукою заклацнув кайданки. Увірвалися патрульні і взялися збирати докази. Придивившись до хлопчини, Джек його впізнав — Рок Роквелл, молода кінозірочка. Дівча кинулося бігти; Джек схопив її і потягнув обох на ґанок, у світло прожектора.
— Обернися до «Ґраумана», Джеку! — закричав Гадженс. — Ми не встигли вимкнути світло!
Джек притиснув до себе двох впійманих злочинців у спідній білизні. Спалахи освітили їхні перелякані личка.
— Знято! — скомандував Гадженс. — Забирайте!
Патрульні потягли їх до машини; Роквел та його подружка не припиняли волати. У сусідніх будинках загорілося світло у вікнах, почали ляскати двері. Джек повернувся до будинку.
Там зберігався запах марихуани — минуло вже чотири роки, але йому й досі подобався запах трави. Гадженс порпався в шухлядах, витягаючи ділдо та собачі нашийники з шипами. Джек знайшов телефон, погортав записну книжку: а раптом знайдеться телефон наркодилера? Із блокнота випала візитівка: «Флер-де-Ліс». Цілодобово — будь-яке ваше бажання».
Сід щось пробурмотів. Джек сунув картку назад.
— Що ж, — сказав, відкашлявшись, Гадженс, — перевірмо, як це звучить. «Тихий різдвяний ранок у Місті Ангелів. І поки добропорядні громадяни сплять сном праведників, наркомани нишпорять містом у пошуках марихуани, проклятої трави, що росте у Пеклі. Молоді кінозірки Теммі Рейнолдс та Рок Роквелл, що загрузли в гріхах, придбали дозу й тепер віддаються розпусті в розкішному особняку Теммі на Голлівуд-Гіллс. Вони ще не знають, що грають із дуже небезпечним вогнем; не знають, що по їхньому сліду вже йде той, що здатний роздмухати цей вогонь: гроза наркодилерів і хранитель спокою доброчесних громадян — знаменитий детектив Джек Вінсеннс! Діставши відомості з анонімного джерела, сержант Вінсеннс бла-бла-бла…» Ну і так далі. Як тобі, Джекі?