— Занапастить він нас! — тяжко зітхнув Мандру.
Піжму здригнувся, обличчя його потемніло.
— Спалити його! — глухо пробурмотів він.— Живцем спалити! Щоб і тіні не лишилося!..
Мандру знову махнув рукою і несподівано закричав своїм деренчливим голосом:
— Дідів усіх занапастить! Половину людей в Ку-Піо-Су переведе!
Це були останні слова, що їх вимовив Мандру. Наступного ранку його знайшли мертвим — біля самого вогнища, з притиснутими до серця руками.
Смерть Мандру була страшним ударом для всього племені Ку-Піо-Су.
Це була смерть старого ватажка усіх мисливців.
У селищі Ку-Піо-Су за ватажка завжди був найстарший, котрого всі мисливці змалечку звикали шанувати. Завдяки цьому поміж ними панувала єдність і дисципліна. А дисципліна їм була необхідна, щоб серед тисячі небезпек, що чатували на них звідусіль, відстоювати життя від чотириногих і двоногих ворогів.
Смерть найстарішого похитнула звичний уклад життя: на місце нинішнього ватажка мав заступити новий, старшинство якого визнали б усі діди селища.
Проте справа ця була не така проста, як здавалося на перший погляд. Більшість дідів неточно підраховували прожитий час або її зовсім не знали, скільки їм років. Кожен був схильний набавляти собі віку, адже шана й повага до людини зростали разом з роками.
Іноді старшинство визначалося залежно від ступеня сивини, і людей, у яких волосся довго не сивіло, вважали молодшими за тих, у кого воно було зовсім біле. Велике значення мало також уміння триматися поважно, по-старечому.
Дехто з дуже старих дідів через слабість, хворобу чи природжену несміливість добровільно відмовлявся від старшування, хоча й мав на це право. Отож виходило так, що для визнання старшинства рішучий і владний характер важив більше, аніж вік.
Виникало й інше питання, мабуть, не менш важливе.
— Діди,— сказав Піжму,— думайте: хто вбив Мандру?
Мандру помер у своїй хижі, серед близьких йому людей. Жоден із членів сім'ї не помітив, щоб хто-небудь вдався до якогось насилля. Мандру був уже старезний дід, він на багато років пережив усіх своїх одноплемінників. Останнім часом він увесь час хворів, ледь-ледь дибав і все скаржився на серце й на те, що важко дихати.
Що може бути природніше за смерть такої старої людини?
Але жителі селища Ку-Піо-Су думали інакше. Для них не існувало природної смерті. Людина вмирає тому, що хтось відбирає в неї життя. Можна відняти його силоміць. Мисливцеві чи рибалці така смерть цілком зрозуміла. А проте, і мисливець часом досягає своєї мети не лише силою, а й хитрістю. Смерть можна «наслати» намовляннями та різними хитрими чаклунськими способами. Хвороби не самі приходять, їх хтось насилає. Це роблять або вороги, або тіні померлих, або невидимі таємничі істоти, якими фантазія первісних людей населила поля, ліси, водоймища, річки — всю навколишню природу.
Мандру присудив Уомі до вигнання. Тільки чудом врятувався Уомі від неминучої смерті. Виходить, у нього було доволі підстав, щоб ненавидіти Мандру й бажати йому смерті. Ніхто не бачив, як Мандру помер. Але близькі родичі і старий Піжму на власні вуха чули, як Мандру незадовго до смерті говорив: Уомі щоночі приходить до нього уві сні й душить його.
Піжму обстоював своє: Мандру — жертва помсти. А месником міг бути тільки Уомі! Піжму говорив сердито, раз у раз повторював слова Мандру: Уомі занапастить усіх дідів Ку-Піо-Су.
Діди сиділи, втупившись у вогонь, гладили бороди й кивали сивими головами...
Пізнім вечором у Гундиній хаті яскраво горіло вогнище. Чекали старого Азу, а він чомусь не йшов. Раптом гойднулася запона при вході, і з-за неї визирнула голівка з шістьма тоненькими, світлими, наче суха солома, кісками.
— Не спите? — запитав дівочий голос.
До хижі влізла дівчина років сімнадцяти — онука Піжму Кунья. Очі в неї були голубі, а лиця рум'яніли, мов калина.
— Наю! — тихо гукнула вона.— Вийди-но!
Ная швиденько вдяглася й вибігла з хижі.
Через кілька хвилин Уомі також вийшов надвір і наткнувся на заплаканих, розтривожених дівчат.
Кунья розповіла, як вона нишком пробралася на таємну раду дідів і підслухала, про що вони говорять. Діди обрали Піжму за старшого над мисливцями, а Піжму — ворог Уомі. Він запевняє, що це Уомі задушив Мандру уві сні, що начебто він хоче занапастити всіх дідів племені. Діди вірять Піжму. Тільки Ходжа, Карась-човняр та ще Аза не погоджуються. Піжму намовляє спалити Уомі на похоронному вогнищі. Але діди бояться, бо коли б не боялися, то, мабуть, послухалися б Піжму. Їх лякає чарівний ніж і гнів самого Дабу. Ще й досі сперечаються.