Гарячка сама по собі виснажлива хвороба. Та для Піжму найжахливішим був образ Хонди — він добре пам'ятав, як вона приходила ночами спивати його кров.
Майже щоночі він прокидався в тривозі. Сідав на постелі і боязко озирався. Прислухався до тихого дихання сонних домочадців, стежив, як повільно пригасає вогнище, як дотліває, береться сивим попелом жар.
Іноді він підкидав у вогнище кілька сучків і знову лягав, щоб мучитися до самого світанку. Але частіше виходив надвір, згорбившись, опираючись на товстого дубового кия.
Думка про Уомі невідступно переслідувала його. Якщо Піжму випадало зустрітися з Уомі перед сном, він цілісіньку ніч не міг склепити очі.
Після однієї такої безсонної ночі Піжму півдня провалявся на лежанці й над силу підвівся з постелі. В хижі була сама Кунья. Вона сиділа біля вогнища й гріла воду. Дівчина кидала у воду розпечені камінці і з цікавістю стежила за тим, як від них з шипінням здіймаються бульбашки.
— Кунье! — гукнув Піжму хрипким голосом.— Сядь отут.— Він поманив її пальцем.
Кунья підхопилася й сіла біля діда.
— Ходиш до Наї? — спитав Піжму.
— Ходжу,— відповіла дівчина.
Піжму довго мовчав. Кунья подумала, що розмова скінчилася, хотіла встати й відійти. Та раптом дід боляче вдарив її долонею по коліну і загудів:
— Уомі ворог! Хоче мене знищити. Зняв з дерева мій замовлений костур. Колись за це кидали у вогонь!
Кунья побачила, як шалена ненависть раптом спотворила дідове обличчя.
— Сховав костур, а в тому костурі моя хвороба. Розв’яже, випустить, і мені — смерть! — старий стиснув кулаки, лице його налилося кров'ю. — Знайди, Кунье, костур! Дізнайся, де його заховано. Не знайдеш — зведу тебе зо світу!
Він несподівано вхопив її за горло і так стиснув пальцями, що Кунья почала задихатися. Вона хотіла крикнути й не могла.
Піжму відпустив онуку й схопився обома руками за голову. Кунья сиділа ні жива ні мертва. Вона заплакала, тихенько схлипуючи, і сльози її потекли по брудних од кіптяви щоках.
Піжму почув, що Кунья плаче, підвів голову.
— Іди! Виконуй! — наказав.
Кунья перестала схлипувати, помовчала й вирішила вдати з себе покірну. Краще не сперечатися!
Кунья добре знала — можна прикинутися слухняною, а потім все-таки зробити по-своему.
У цій боротьбі, яку Піжму вів проти Уомі, дівоче серце було не на дідовому боці.
Хитрощі Піжму не вдавалися. Кунья мало не щодня бігала до Наї. Намагалася заходити тоді, коли чоловіки були на роботі.
Часом Кунья обережно наводила розмову на братів, та коли повертався Уомі, дівчина, зашарівшись, змовкала. Міцно вхопивши Наю за руку, вона сиділа непорушно й не зводила очей з Уомі.
Якось Кунья призналася Наї, що дід посилає її до них, щоб вона вивідала, куди Уомі ховає костур.
— Але хай Уомі не боїться: Піжму для Куньї — вовк. Вона не зробить так, як він бажає.
Ная ввечері розповіла про все матері й братові. Уомі насторожився.
За кілька днів несподівано завітав і Піжму. Він терпляче виждав, коли Аза лишився в курені сам, і явився, сподіваючись застукати старого зненацька.
Та Аза не спав. Він сидів долі й кашляв. Довелось і Піжму сісти біля вогнища в надії на щасливу хвилину. Через силу видушував він слово по слову, але розмова не клеїлась. До того ж повернулася Гунда, вмостилася на лежанці й не спускала пильних очей з незваного гостя.
Піжму замовк, знітився, не знав, куди очі подіти.
— Не мудруй! — мовила раптом Гунда.— Немає тут твого костура. Іди-но краще відпочинь, бо перетрудився!
Піжму зіщулився, ввібгав голову в плечі й, не прощаючись, посунув додому.
Кілька днів після цього він почував себе, мов побитий пес.
Та одного ясного ранку Піжму, проти звичаю, прокинувся бадьорий і веселий. Чи йому сон добрий приснився, чи нова щаслива думка навернулася? Він добре під'їв й почав збиратися в дорогу. Гукнув старшого брата Куньї, Гарру і наказав приготувати човен.
Гарру побіг на пристань, підігнав човна ближче до домівки і, повернувшись, сказав:
— Човен готовий. Так і проситься в путь!
Піжму стояв біля вогнища й одягався в дорогу.
— Далеко поїдемо. Захопи з собою більше їжі.
Дід з онуком узяли зброю, риболовну снасть і поклали усе це в довбанку. Гарру сів на кормі і погнав човен, відпихаючись жердиною, Піжму допомагав коротким веслом.
Сонце підбилося високо над озером, на заплавних луках заблищали болітця, калюжі, саги.