Урхату був веселий. Із сміхом відповідав на розпитування, переказував різні лісові новини, розповів про страшенну бурю, що промчала над Великою Щілиною в кінці літа і зламала в лісі багато сосон.
Але жодним словом не обмовився Урхату про те, що буря лютувала саме тоді, коли гостював у нього Піжму. Другого дня Урхату завів мову про лови на ведмедя. Він нагледів у лісі в густому вітроломі барліг. Запрошував молодь іти разом на звіра. Хай молоді мисливці вчаться у досвідчених ведмежатників.
— Я піду,— зголосився Уомі.
В його уяві вже миготіло нове намисто з ведмежих пазурів.
Текту, наче луна, повторив ті ж самі слова.
— Ні,— мовив Уомі,— Я сам хочу добути ведмежі пазури й зуби.
Текту вислухав його мовчки, схиливши голову, і раптом заявив твердо й рішуче:
— Син Дабу добуватиме ведмежі зуби, а Текту, Гундин син, оберігатиме його від ведмежих пазурів.
Гунда поглянула на свого первістка так ласкаво, як ще ніколи не дивилася.
Домовилися рушати в похід наступного дня і почали готуватись до полювання. У схові для зброї знайшли дві дубові рогатини з загостреними кінцями. Взяли також два важких списи. У торбу поклали сухої риби.
Урхату пішов ночувати до Піжму, але щойно почало світати, його ведмежа голова просунулася з-за хутряної запони в Гундиній хижі.
— Уомі, лаштуйся! — рявкнув здоровило, струшуючи сніг із своєї шуби.
Брати підхопилися, вилізли з хижі, де в них ще звечора була споряджена зброя і поклажа. Всі троє поприв'язували лижви й рушили слід у слід прямо через озеро.
Не минуло й двох годин відтоді, як мисливці вирушили в похід, коли це до хижі влетіла задихана Ная й покликала Гунду на вулицю.
За хижею, сполохано озираючись, стояв Гарру, якого Кунья міцно тримала за руку. Гарру був явно збентежений і раз у раз поглядав у бік своєї домівки.
Коли Гунда вийшла, Кунья смикнула брата за рукав:
— А ну, розказуй! Усе розказуй, що чув!
Гарру, заникуючись, почав розповідати. Говорив він уривчасто, плутано, проте суть справи не важко було зрозуміти.
Ще влітку, після похорону Мандру, він возив діда Піжму в гості до Урхату. Дід розповів там, що боїться Уомі: мовляв, цей юнак — його ворог, він заволодів костуром, у якому сидить давня його хвороба. Дід просив свого друга Урхату врятувати його від Уомі. Потім вони примусили стару Рефу чаклувати.
Була сильна гроза. Рефа повела Піжму в свою печеру і там ворожила йому над водою. Стара сказала, що Уомі може загинути од ведмежих пазурів, якщо залишиться без свого чарівного ножа.
Урхату обіцяв Піжму знайти барліг найбільшого ведмедя, що живе в сусідньому лісі. Цілісіньку осінь ходив він по ведмежих слідах і таки вистежив, де той заліг на зиму.
Біля самого барлога на сухих ялинових сучках Урхату знайшов жмут ведмежої шерсті. Урхату приніс цю шерсть матері. Рефа почаклувала над нею і сказала: ведмідь тепер заворожений. Зустріне його Уомі — дізнається, які у ведмедя пазури.
Урхату поклав заворожену шерсть за пазуху і пішов до Ку-Піо-Су кликати Уомі на ведмежі лови. Урхату спав у хижі Ази і підсунув у голови Уомі ведмежу шерсть. І Уомі сам захотів іти до завороженого барлога. Коли мисливці збиралися на полювання, Урхату спритно викрав з дорожньої торби Уомі його чарівний кинджал.
Цієї ночі Гарру прокинувся і почув, що діди шепочуться. Він усе підслухав. Урхату розповідав Піжму про ведмедя і про те, як йому вдалося поцупити з торби Уомі чарівного ножа.
З-під стулених повік Гарру бачив, як Урхату віддав дідові кинджал. Піжму довго сміявся і сховав ніж собі під голови.
«Тепер не бійся,— мовив Урхату.— Ведмідь уб'є Уомі. А якщо ні, Урхату сам це зробить».
Діди поснули, а Гарру довго лежав і думав. Жалів Уомі, бо не знав, як урятувати. Заснув пізно. Коли прокинувся, вдома не було нікого. І Піжму кудись пішов.
Та ось прийшла Кунья і почала розпалювати вогнище. Гарру розповів сестрі все, що чув уночі. Кунья кинулася до дідової постелі і витягла чарівний кинджал Уомі, а потім ухопила брата за руку, і вони побігли до Гунди...
Гунда стояла ні жива ні мертва:
— Де ніж?
Гарру мовчки віддав їй бронзового ножа.
Гунда вхопила його, сховала за пазуху і притьмом кинулася будити чоловіків:
— Вставайте! Ходімо рятувати Уомі!
Вона збігала й до Карася, і побудила молодь в хижі його старої жінки.
Миттю всі озброїлись і, не гаючи й хвилини, побігли по лижному сліду навздогін за підступним Урхату.