Піжму сидів удома, похмурий, пригнічений. Про всі події він дізнався ще напередодні: схвильована, сповнена вражень Кунья розповіла усім своїм про славну перемогу Уомі та про ганьбу Урхату.
Запитав тільки:
— А де Гарру?
— Він разом з чоловіками поніс Урхату до Щілини. Помирає Урхату.
Піжму ще дужче зіщулився, примовк. До пізньої ночі сидів він самотою. Все сімейство пішло слухати пісні Ходжі та нескінченні розповіді Текту і Наї.
Гарру повернувся додому другого дня. Він навіть не глянув на діда й одразу ж кудись подався.
Надвечір старий вийшов на вулицю. Він дійшов до околиці селища, подивився в той бік, куди нещодавно вирушив Урхату разом з Гундиними синами. Однак тут він ще гостріше відчув свою самотність. Жінки одверталися від нього. Чоловіки, забачивши здалеку, квапились одійти кудись убік. Дівчата підштовхували одна одну ліктями й шепотілися. Діди, що сиділи біля своїх домівок, низько схиляли голови, щоб не дивитися на нього, а один навіть очі заплющив та затулився рукою.
Ген-ген за хижами Піжму побачив близнюків, які разом з Карасевими синами здирали з ведмедя шкуру і заходжувалися потрошити здобич. Біля них стояв його онук Гарру.
— І він з ними! — прошепотів Піжму.
Згорбившись, почвалав він додому і більше не показувався.
Увечері діди посходилися до Ази. Вони не змовлялись — само собою так вийшло. Їм не сиділося вдома, і вони сподівалися, що на людях стане легше.
Не гаразд було в Ку-Піо-Су. Той, кого вони визнавали за старшого, втратив їхню повагу. Позбавити старшинства не можна так само, як не можна додати чи убавити собі зріст. Старшинство — це не посада. Піжму і досі лишався старшим. І саме в цьому й була біда. Ватаг, що втратив повагу, перетворювався в ніщо. Община була обезглавлена.
Діди сиділи довкола вогнища в Азиній хижі й мовчали. Коли-не-коли перемовлялися вони кількома словами, і знову залягала тиша.
Про що тут говоритимеш? Словами скрутного становища не зміниш. Треба було діяти, але як саме — ніхто не знав.
Немає голови. Хто захистить Ку-Піо-Су, коли прийде біда? Аза також мовчав. Тільки час від часу глузливо поглядав на зажурених дідів. Більшість із них зовсім недавно ще дружили з Піжму.
Проте Аза не сидів без діла. Його руки невтомно працювали. Перед ним на нарах лежало двадцять величезних пазурів убитого ведмедя. В кожному з них крем'яним шилом Аза прокрутив дірочку і просилив шматочок сухожилля. Потім узяв тоненький, але міцний ремінець, приміряв його собі на шию і поприв'язував до нього пазури. Прив’язав неабияк: найбільші — всередину, дрібніші по краях.
У самому центрі лишив вільне місце — сюди він згодом прив'яже ведмежі ікла, які треба повисмикувати з пащеки звіра.
Коли намисто було готове, Аза весело оглянув свою роботу, підвівся з лежанки, і очі його заблищали.
— Діди! — пролунав його лагідний голос.— Ось погляньте на ведмеже намисто. Уомі добув оці пазури, оці ікла. Він і є захисник Ку-Піо-Су! Уомі, син Великого Дабу!..
Другого дня, незважаючи на мороз, селище Ку-Піо-Су бенкетувало. На великому багатті, розкладеному перед житлом, жінки засмажували настромлені на жердини шматки ведмежини. У череп'яних горщиках, обкладених жаром, топилося ведмеже сало.
М'ясо засмажилось, і жінки почали голосно скликати всіх на бенкет:
— Їсти! Їсти! Їсти!..
Люди вилазили з своїх жител і неквапливо простували до багаття. Кожен одержував свою пайку. М'ясом двадцятипудового ведмедя можна було донесхочу нагодувати усе селище.
Тільки Піжму ніхто не покликав. За звичаєм, коли старший нездужав і не міг сам прийти на бенкет, йому все-таки відносили найкращий шматок. Посилали, звичайно, молодих жінок по одній від кожної хижі.
Але цього разу ніхто не хотів нести м'ясо.
Нарешті покликали Кунью, і старша невістка Піжму подала їй палицю з настромленою на неї смажениною.
— Однеси дідові! — наказала вона.
Кунья простягла було руку, але, зашарівшись, відсмикнула.
— Не піду!
Ледве умовили її.
Кунья пішла неохоче, дорогою раз у раз спинялась, вагаючись, та зрештою наважилася й увійшла до хижі:
— Діду, ось послали тобі!
Вона подала йому смаженину.
Піжму не одразу зрозумів.
— Хто послав? — запитав він, насупившись, і взяв м'ясо.
— Усі. Святкують вони.
Піжму ще дужче насупився.
— А хіба, крім тебе, нікого було послати?