Сойон і Уомі вирішили зробити привал. У темряві важко було розібратися в слідах і продумати, якою стежкою йти далі.
Поки люди відпочивали, Сойон, Уомі й Текту взялися втрьох розвідати обидві стежки. Спершу вони спустилися схилом до самої річки. Як і верхня стежка, слід по льоду ішов у одному і тому ж напрямі.
Розвідники пішли понад урвищем, та щойно відійшли вони на двісті-триста кроків, як Сойон підвів голову і глибоко втягнув носом повітря.
— Нюхай! — штовхнув він ліктем Текту.
— Дим! — озвалися близнюки.
Сойон послинив палець і підняв його над головою. Ледь помітний вітерець дихав їм просто в обличчя.
Розвідники обережно рушили далі. Незабаром вони вийшли на край урвища, і просто перед ними яскраво блиснули вогні. Внизу на самому березі горіли багаття, і легенький димок від них плив їм назустріч.
До стійбища було не далі як дві тисячі кроків. Розвідники повернулися й підняли на ноги бійців, що вже встигли поснути. Увесь загін почав обережно підкрадатися до табору суамінтів.
Із кручі стійбище суамінтів було видно як на долоні. Темніли обкладені ялиновим гіллям намети. Зимові житла здіймалися білими сніговими буграми. Суамінти вечеряли. Пахло смаженим м'ясом.
Затріскотіла глиця, сніп іскор шугонув угору, видно в багаття кинули оберемок сушняку. Яскраве полум'я освітило все стійбище, і рибалки побачили встромлену в землю тичку з волосатою головою людини на ній.
Сойон крикнув, і його загін сипонув униз. Застукані зненацька суамінти заметушилися, шукаючи безладно розкидану по землі зброю. Жінки чкурнули по льоду до протилежного берега.
Спалахнула шалена сутичка. Кремезніші й міцніші рибалки швидко зламали опір суамінтів. Розлючений Сойон трощив ворогів дубовою палицею з важкою каменюкою на кінці. Суамінти розбіглися; кожен з них думав лише про власний порятунок.
Другого дня загін прокинувся пізно. Стомлені походом та запеклою битвою, всі міцно спали.
А Уомі, навпаки, до ранку не міг заснути від пережитого збудження. Він обійшов увесь табір і переконався, що стійбище це давнє. Сніг довкола був утоптаний, скрізь валялися покидьки. Навсибіч розбігалися стежки.
«Якби в них були собаки,— подумав він,— нам не вдалося б підкрастися непомітно».
Наступний день загін провів у цьому ж таборі. Рибалкам сутичка обійшлася без жертв, але були поранені, і троє — досить тяжко. Знесиливши від втрати крові, поранені лежали в наметах, укрившись хутрами, яких тут було багато.
Коли розвиднілося, рибалки виявили вже обідрану тушу великого лося. Втомлені люди залюбки пригощалися смаженою лосятиною, відпочивали біля багать. Хто витриваліший — ходили з Уомі й Сойоном у розвідку по суамінтських стежках.
На четверту добу помер один із тяжко поранених. Його закопали й поставили на могилі патерицю. Інші поранені трохи зміцніли і могли вже йти. Додому вирушили вранці, але через слабих мусили ще раз заночувати в лісі.
Цей останній перехід для поранених був особливо важкий. Провіант у загоні кінчився, а Сойон із своїм загоном поспішив уперед, щоб поховати синову голову разом з тілом.
Що швидше йшли передні, то дужче розтягувався людський ланцюг. Позаду всіх пленталися двоє поранених. З ними йшов Уомі, а поруч нього онук Ходжі, на ім'я Аносу, молодий і високий на зріст хлопець, що ні на крок не відходив од Уомі.
Раптом один поранений застогнав і сів на повалений стовбур. Йому необхідно було перепочити. Уомі огледівся і помітив, що весь загін уже зник з очей. Він почав був кричати, але зустрічним вітром голос відносило назад, і в загоні ніхто його не почув і не озвався.
Тоді Уомі послав Аносу навздогін, щоб загін зупинився. Юнак побіг уперед і незабаром зник за поворотом стежки. Уомі теж вирішив перепочити, бо був дуже втомлений, повіки злипалися, й він непомітно задрімав. Ратище його бойового списа було встромлене в рихлий сніг по праву руку.
Та раптом Уомі скрикнув од сильного удару дубиною по голові. Хтось підскочив до нього й повалив на землю. Уомі встиг помітити, що якісь сірі постаті накинулися й на обох поранених. Він рвонувся й вислизнув з чиїхось рук, але другий удар оглушив його, і він знепритомнів.
Суамінти, підкравшись потай, вбили обох поранених, і коли Уомі отямився й розплющив очі, він побачив, як переможці, у захваті від своєї удачі, танцюють довкола розпластаних на землі тіл.
Один із суамінтів накинув на шию Уомі ремінний зашморг і потяг його по снігу. Уомі відчув, що задихається. В цю мить ремінець урвався, і суамінт, втративши рівновагу, тицьнувся обличчям у високий замет. Його товариші голосно зареготали, дивлячись на заліплене снігом обличчя.