Уомі лежав, наче мертвий, і навмисне не ворушився, щоб не накликати на себе нових ударів. Він прислухався до того, що торохтіли суамінти у нього над вухом. Потім вони відійшли трохи далі, перемовляючись між собою різкими гортанними голосами.
Уомі розібрав одне слово, яке вони повторили кілька раз; «май ямо» — одне з небагатьох відомих йому — означало мовою суамінтів «хочемо їсти», або «ми голодні».
Та враз розмова припинилася, і все стихло. Уомі розтулив очі й, не міняючи положення, затамувавши подих, намагався розгледіти, що відбувається навколо нього. Суамінт, який мало не задушив його ремінцем, сидів на снігу й, зігнувшись, щось діставав із прикріпленої до пояса торби. Решта зникли в гущавині.
За якусь мить почулися глухі удари каменя об камінь. Уомі зрозумів, що суамінт вибиває кременем іскри.
Ось двоє суамінтів притягли по оберемку соснового ломаччя, кинули його і знову попрямували в бік узлісся.
Суамінтові вдалося викресати вогню, глиця затлілася, він схилився ниць і почав роздмухувати вогонь.
Уомі відчув, як життя поступово вертається в його тіло. Далі ждати не можна. Треба діяти.
Спритно, без жодного звуку, Уомі перевернувся на живіт, став навкарачки і, вихопивши з-за пазухи свого бронзового ножа, стрибнув на суамінта. Ударом під ліву лопатку він пришив його до землі. Цього було досить. Суамінт тільки охнув і зразу ж затих.
Дорога додому була вільна, бо суамінти пішли по хмиз у протилежний бік. Уомі швидко нахилився над убитим і одним помахом ножа відтяв йому праве вухо. Це була давня прикмета: якщо хочеш, щоб мисливське щастя не зрадило тобі, відріж вухо у щойно забитої жертви. Сховавши вухо за пазуху, Уомі кинувся бігти стежкою.
Та зненацька лісову тишу розітнуло люте виття. Уомі побачив, як двоє суамінтів вискочили з гущавини, кинули на землю хмиз і помчали йому навперейми. В руках у одного була довга палиця, він випередив свого товариша і вискочив на стежку поперед нього. Та не встиг він огледітись, як Уомі збив його з ніг і проколов кинджалом.
Другий, озброєний дротиком, замість того, щоб кинутися врукопашну, метнув списа.
Уомі блискавично пригнувся, і спис шугонув над головою. В наступну мить суамінт уже лежав на снігу.
З цим він упорався так само швидко, відтяв ножем вухо і, випроставшись, огледівся. Ще два суамінти бігли через галявину, але були далеченько.
Уомі не спускав з ока ворогів. Він зрозумів, що вони біжать до того місця, де палили багаття і де покинули свою зброю.
Змірявши оком відстань і усвідомивши, що йому до багаття ближче, ніж суамінтам, Уомі помчав так швидко, що аж вітер засвистів у вухах. За мить він опинився біля багаття, значно випередивши суамінтів.
Суамінти отетеріли, але відступати не збирались. Вони повитягали з-за поясів пращі й почали закладати в них метальні камені. Праща в досвідчених руках — грізна зброя. Два камені продзижчали над головою, але Уомі ухилився.
Уомі знову встромив у сніг списа, якого був ухопив. Суамінти почали діяти, як вовки: один нападав спереду, другий зі спини.
Уомі вирішив не чекати. Тятива його загула, мов туга струна, і один із суамінтів осів на сніг. Він обома руками намагався вирвати стрілу, що пронизала йому шию, та раптом зів'яв і повалився на бік. У цю мить сильний удар каменя по ліктю змусив Уомі опустити ліву руку. Він кинув лук і висмикнув із снігу спис.
Та коли суамінт помітив, що він лишився сам один проти такого страшного ворога, де й поділася його хоробрість, і він чимдуж кинувся навтьоки. Зрозумівши, що на стежці йому нема порятунку, суамінт звернув убік, на рихлий сніг. Та й тут йому не пощастило, несподівано він перечепився і впав ниць. Підводитись було вже пізно.
Загін, вернувшись до лісу, знайшов Уомі тільки надвечір. Він сидів обіч від стежки, під високою ялиною, і коли б не окликнув товаришів, вони поминули б його. Уомі був без верхнього одягу, неподалік валялося п'ятеро вбитих суамінтів.
Коли в Ку-Піо-Су дізналися про те, як Уомі сам на сам бився з п'ятьма суамінтами, ніхто не міг усидіти на місці.
Увечері на вимогу дідів Уомі мусив розповісти про свій нерівний герць з суамінтами.
— Сивий правду казав: «Не бійся, Уомі. Носи цього ножа. Буде ніж при тобі — ніхто тебе не здолає»,— мовив Уомі, витяг з-за пазухи п'ять людських вух і кинув під ноги дідам.
— Син Дабу! — крикнув Ходжа.— Один проти п'ятьох. Хто в Ку-Піо-Су може битися так, як Уомі?