Човни швидко наближалися до острова. На кожному з них було двоє-четверо гребців, крім керманича, що сидів на кормі й правував човном.
Гребці поспішали. Вони раз у раз озиралися на берег, де розташувався табір чужинців. Коли Йолду підійшов до пристані, перші човни вже причалили, і жінки навперебій розповідали про все, що тут відбувалося.
Прибулі воїни готувалися до запеклої сутички і були дуже здивовані, побачивши в селищі чужинців, які мирно гомоніли з Йолду.
Щойно прибулі рибалки з дитячою безпосередністю розглядали чужинців, мацали їхню одежу, зброю, прикраси. Особливо приваблювало їх намисто Уомі з ведмежих зубів та пазурів.
Оглядини було призначено на наступний день.
Розібрані на ніч містки опівдні поклали на місця, і по них із селища рушив натовп людей.
Попереду неквапно йшли сивобороді на чолі з маленьким Йолду. Вони ступали повагом, спираючись на костури. За ними крокували чоловіки. Дехто був озброєний списом, інші несли луки, йшли й зовсім без зброї.
За чоловіками щільним натовпом дріботіли жінки, ведучи за руки дітей. Матері несли малят на руках або на спинах, посадивши їх у шкіряні мішки чи в берестяні кошики.
Останніми йшли дівчата, тримаючи одна одну за руки. З раннього ранку почали вони чепуритися. А деякі ще звечора понашивали клапті білячого хутра на свої кунячі шубки. Дівчата підфарбували червоним суриком щоки, а лоби натерли жовтою охрою. У деяких очі були підведені вуглем, а передні зуби начорнили майже всі — адже це так красиво!
Молоді жінки й дівчата посідали на траві лицем до великого багаття, яке розпалили на луговині.
Навпроти розташувалися молоді, здобуті у весільному поході, жінки дружинників. Вони також одягли на себе всі свої прикраси, хоч і були запнуті, а це свідчило, що вони вже шлюбні жінки.
Діди повсідалися на невеликому горбочку, звідки добре було видно всю луговину.
Дівчата завели сумної пісні, слів якої приїжджі з Ку-Піо-Су майже не розуміли. Потім вони заспівали жвавіше й веселіше, приплескуючи влад руками. Згодом їм стали підспівувати й молодиці. Пісня лунала все голосніше, а ритм ставав дедалі швидшим. Спів то стихав, то раптом підносився до надривного зойку, аж обличчя співачок червоніли з натуги.
Нарешті дівчата підвелись, взялися за руки і почали походжати довкола багаття мимо дідів, мимо гурту своїх односельців та молодиків з весільної дружини. Рухалися вони повільно, з непорушними, наче кам'яними обличчями без найменших ознак жвавості та веселості. Їхні співи й танці зовсім не були схожі на веселі ігри в Ку-Піо-Су.
Тим часом літні жінки порядкували біля багаття, засмажували здобич, привезену чоловіками. Нарешті співи припинилися, і всі присутні взялися за дичину та рибу, спечену на жару.
Увечері після бенкету почалися молодіжні грища, знову гості виказували свою силу і вправність, а дівчата танцювали й співали значно веселіше, ніж удень.
Дівчата зчинили біганину. Чоловіки наздоганяли їх, накидали на голови ремінні нетлі.
Ні Ная, ні Кунья не брали участі в цих весільних іграх: вони не мали ані найменшого бажання назавжди лишатися в Селищі-на-Палях. Ще до закінчення бенкету вони разом з Гундою пішли до свого зеленого куреня в густому вербрлозі неподалік від човнів. Звідси їм добре було видно все, що відбувалося на святковій луговині. Ная висловлювала свої враження матері і Куньї.
— А Сойон, Сойон! Наче молоденький! Погнався за рудою просто через чагарник. Ну, вже ж і руда! Мов лисиця! Не дається. Втекла від нього в ліс.
— А де Уомі? — тихо спитала Кунья.
— Навіть не дивиться ні на кого. Онде сидить собі з дідами.
Гунда ласкаво глянула на Кунью і нічого не сказала.
На другий день Гарру, Сойону-старшому та двом його меншим синам довелося викладати викуп за впійманих ними наречених.
Тільки Карась, Уомі й Текту не привели нікого до своїх куренів. Карась заявив, що він взагалі роздумав женитися. Текту казав, що не хоче одружуватися раніше за брата. Уомі ж мовчав, але всі знали, що жодна дівчина з селища не припала йому до душі.
Минуло ще три дні. Табір не рушав з місця, але дружинники вже почали запитувати:
— Що ж воно буде далі?
Майже всі, хто хотів добути наречену, вже домоглися свого.
А що ж собі думав Уомі? Чи йти вперед аж на край світу, чи повертати назад? Він начебто не зважувався ні на те, ні на інше.