Натовп завирував.
— Твоя наречена! Твоя наречена! — шаленіли голоси.— Бери, ведмедю, молоду жінку.
— Час уже вести,— сказав Ойху.
До клітки підійшов Йолду з кошиком і ще кілька рибалок, що тримали в руках довгі й широкі ремені з лосиної шкіри.
Йолду показав ведмедеві великого лосося, і як тільки той просунув між колодами свої передні лапи, рибалки спритно накинули на них ремінні зашморги. Учепившися по кілька чоловік за вільні кінці зашморгів, вони почали розтягувати врізнобіч ведмежі лапи. Ведмідь ревнув на повний голос, спробував вирватись, та не зміг нічого вдіяти. Він був ще молодий і не дуже сильний. А за ремені хапалося дедалі більше дужих чоловіків, і звір був змушений стояти з розп'ятими передніми лапами. Він ревів, охав, стогнав, смикав реміняччя, та що дужче смикав, то тугіше затягувалися зашморги.
Про всяк випадок, коли б якийсь із ременів не витримав і лопнув, на кожну лапу накинули ще по одному зашморгу.
Нарешті ведмідь втомився вириватися. Він тільки тихо охкав та сопів, позираючи неспокійними очима на своїх мучителів.
Коли звір притих, Ойху наказав висмикнути горизонтальні колоди, і ведмедя вивели з клітки.
Знову загриміли бубни, залунали пісні, і ведмедя повели з розтягнутими вбоки передніми лапами. Поперед нього, вимахуючи руками, кружляючи, танцювала «наречена». Позаду й обабіч сунули глядачі й інші учасники церемонії. Сам Ойху, спираючись на костур, гордовито виступав попереду.
Йшли недовго. Процесія посувалася до того місця, де неподалік від ідолів стояли дві сосни — кора на них обгоріла, хвоя обсипалась. Ці сосни височіли наче брама, через яку можна було потрапити в святилище. За ними лежала гладенька гранітна поверхня мису.
Звіра завели між сосни й міцно прив'язали ремінням до стовбурів. Переконавшися, що зашморги надійні, всі одійшли вбік.
Ведмідь стояв розіп'ятий між деревами і покірливо позирав на «наречену», яка все ще викаблучувалась перед ним.
Ойху наблизився до ведмедя і тицьнув йому в ніс рибину, яку взяв із кошика Йолду. Та ведмідь одвернувся, і рибина впала на Землю. Ойху низько вклонився звіру, став на коліна й приторкнувся чолом до втолоченої трави.
— Вклоняємося тобі, лісовий гостю! — промовив, підвівшись і дивлячись звіру в очі,— Не гнівайся, що скупо частували. Не гнівайся, що погану наречену дали. Кращої не було,— говорив ворожбит, нахиляючись до ведмежої морди.
Ведмідь злякано позадкував, намагаючись одвести очі від цього пронизливого погляду.
— Ну, заспівайте востаннє,— сказав Ойху, обернувшись до людей, що стояли довкола.
Знову залунала оглушлива пісня з вереском, приплескуваннями й притупуваннями. «Наречена» знову почала кружляти разом з хором навкруг ведмедя.
Обійшовши тричі, люди зупинилися. Тепер перед ведмедем танцювала тільки наречена, повискуючи й вимахуючи руками.
— Вклонися нареченому,— наказав Ойху.
Дівчина вклонилася.
— Підійди ближче! Чого боїшся?
Ойху з такою силою штовхнув її межи плечі, що дівчина ткнулася обличчям звірові просто в кошлаті груди.
Ведмідь огризнувся. Дівчина відскочила і з плачем кинулася геть.
Ойху голосно реготав.
— Ну, пора! — мовив він і підкликав сина-хлопчака з луком і стрілами в руках.
Чаклун став проти ведмедя, наклав стрілу і, майже не цілячись, спустив тятиву.
Ведмідь заревів і почав шалено вириватися. Кам'яне вістря прохромило йому шкіру й засіло між ребрами.
Ойху знову зареготав. Потім звернувся до натовпу:
— Ну, хто доб'є? Тільки одним махом! Хто з першого разу доб’є, тому дам очі: побачить, чого ніхто не бачив. Лісом ітиме — не заблукає, кого шукатиме — серед темної ночі знайде.
Рибалки нерішуче тупцювалися на місці й мовчали.
— А що, боїтеся! — реготав Ойху.
— Уомі! Уомі! — почулося звідти, де стояла купка рибноозерців.
Уомі вийшов наперед; в руках у нього не було ніякої зброї.
— Бери! — сказав Ойху, простягаючи Уомі свій лук та стріли.
Уомі заперечливо хитнув головою і витяг із-за пазухи бронзовий кинджал. Він його нещодавно нагострив, і лезо сліпучо зблискувало, відбиваючи полум'я вогнища.
Уомі обійшов довкола прив'язаного ведмедя і, зупинившись, блискавично ввігнав свій довгий кинджал під ліву лопатку. Ніж ввійшов одразу по самісіньке руків'я, наче шмат сала проткнув. Ведмідь охнув і безсило повис на ременях.
Уомі висмикнув ножа з рани й, не глянувши ні на кого, пішов собі од людей.