— Сам хвилююся. Його давно немає.
— Йди до нього, з Казиком біда, розумієш?
— Ти звідки знаєш?
— Я нічого не знаю, мені погано, тому що з ним біда.
— Ні, я не можу тебе залишити.
— Зі мною нічого... нічого зі мною не станеться. Йди.
Мар’яна говорила наполегливо, наче ворожила, наче й не бачила ні Діка, ні передгрозового лісу — нічого; вона дивилася кудись удаль, всередину простору, в її голосі був наказ.
— Йде дощ, — сказав Дік, роздумуючи вголос, — він швидко змиває сліди. Якщо йти, то зараз.
— Швидше, — наполягала Мар’яна, — може бути пізно. Може й зараз вже пізно.
Дік підкорився. Але спочатку він нагнув верхівки трьох невеликих сосон, зв’язав їх мотузкою і підняв туди Мар’яну. Це було не вельми надійне ложе, і над землею вона вивищувалася на висоті метра, але наземні гади не зможуть добратися до Мар’яни. Вона терпіла і повторювала: “Йди швидше”.
— Я тобі залишу бластер, — сказав Дік.
— Не потрібно. Я лежатиму тихенько, причаюся. — Мар’яні було важко говорити.
— Тут легенька кнопка, навіть тиснути особливо не потрібно, — сказав Дік. — У мене є арбалет. Мені так звичніше.
Він вклав бластер у руку Мар’яні.
Та промовчала.
— Я побіг, — сказав Дік.
— Швидше.
Дік побіг слідами Казика.
Хоча хмари нависли низько, йшов дощ і було темно, Дік помічав чи зламану гілку, чи перевернутий камінь. Земля була мокрою. Але де-не-де Дік вгадував відбитки босих ніг Казика — чоботи він загубив ще в озері і біг босий.
Раптом Дік завмер. Він відчув запах шакалів. Не свіжий, але шакали тут недавно проходили.
А ось тут Казик зупинився. Насторожено — піднімався навшпиньках, — отже, теж почув шакалів, але для нього цей запах був набагато ближчим і свіжішим.
Дік ще більше розхвилювався. Якщо шакал був не один, Казику потрібно було якнайшвидше добігти до помешкання землян — з ножем хлопець не здолав би й одного шакала.
Дік перейшов через невеличку галявину і зрозумів, що шакал був не один. Їх було щонайменше три.
Пагорб. Купа каміння. Кров. Туша шакала...
Ось вони наздогнали Мауглі.
Запах крові шакалів. Запах крові Казика.
Дік побіг ще швидше. Він був страшний, і ліс злякано принишк, ховаючись від нього. Ліс відчував, що біжить звір, який роздере кожного, хто заважатиме йому.
І так само, як Казик, Дік вибіг на галявину, де стояла станція.
Станція була ледь освітлена, вона була казковим видивом — кілька куполів, зв’язаних тунелями, а в округлих ілюмінаторах — світло. Станція належала до того самого світу, що й “Полюс”. Але в цей момент Дік не мав часу роздумувати й аналізувати.
Він побачив, як темне округле тіло піднімається у повітря, і цей беззвучний швидкісний рух змусив його завмерти.
Він дивився, як злітає планетарний катер, перетворюючись на яскраву крапку, і не знав, звичайно, що це планетарний катер, і чому він відлітає.
Він підбіг до дверей.
Повітря було важке, але дощ майже вщух.
Він штовхнув їх — двері не піддалися.
Він заглянув всередину. Там було порожньо.
— Гей! — закричав Дік. — Відчиніть!
Ніхто не відповідав. Дік протер скло.
Через вікно було видно, що у великій світлій кімнаті була бійка — все перевернуте, речі розкидані по підлозі, поламані... Сліди крові на м’якому килимі. Бластер, не такий як у Діка, — більший і довший — теж лежав на підлозі.
Дік ударив кулаком у двері. Де ж Казик?
Раптом він здогадався: Казика взяли з собою і повезли догори, в небо, де у них є корабель. Звичайно ж, Казик був поранений, коли на нього напали шакали, і вони взяли його на корабель.
Ця думка була значним полегшенням.
Дік перевів подих. Тепер потрібно повертатися за Мар’яною...
Але щось непокоїло його. Щось було неправильно. Запах шакалів? Так, але це був не свіжий запах. Запах Казика? Дік подивився у бік озера — запах Казика вів туди.
Дік подивився під ноги і побачив сліди Казика, перекриті слідами двох шакалів. Це було дивно.
Дік повільно пішов по слідах, і з кожним кроком запах Казика і запах шакалів ставав свіжішим. Чому ж Казик не увійшов у дім? Адже вони тут були. Вони піднялися у небо на очах у Діка.
Казик, напевно, біг з останніх сил, зупинявся, відбивався ножем — все це можна було зрозуміти за відбитками босих ніг, — пробивався до води.
Дік на його місці так само спробував би прорватися до озера.
Йти Дікові довелося недалеко.
Казик устиг вбігти у воду. До каміння на березі.
Він пробіг ще кроків двадцять і впав там. Шакали не наважилися зайти у воду. І пішли.