За дверцятами була округла зала. Такої вони ще ніколи не бачили. В ній могло поміститися ціле селище. Навіть під світлом трьох факелів її стеля зникала у темряві.
— Ангар, — сказав Олег, повторюючи завчені слова Старого. — Тут посадочні катери та інші засоби. Але енергетичний вузол вийшов з ладу після катастрофи. Це відіграло фатальну роль.
— І змусило команду корабля і пасажирів йти в гори пішки, — додала Мар’яна.
Старий на уроках вимагав їх вивчати напам’ять історію селища, початок цієї історії, щоби не забувалась. “Якщо у людей немає паперу, вони вчать історію напам’ять, — казав він. — Без історії люди перестають бути людьми”.
— З величезними втратами... — продовжив Дік, але не доказав, замовк: тут не можна було говорити голосно.
Перед ними, закриваючи шлях, лежав циліндр завдовжки десять метрів.
— Це той катер, — сказав Олег, — який вони витягли з ангара на руках, але не встигли ним скористатися, треба було рушати.
— Як зимно. — Мар’яна пританцьовувала на місці.
— Він у собі тримає холод із зими, — сказав Дік. — Куди далі?
Дік визнав Олега лідером.
— Тут повинні бути відчинені двері, — сказав Олег, — які ведуть у відсік двигунів. Тільки нам туди не можна. Ми повинні знайти сходи нагору.
— Як ти все добре вивчив, — ледь посміхнулася Мар’яна.
Вони знову пішли уздовж стіни.
— Тут повинно бути багато речей, — сказав Дік. — Але як ми їх понесемо до селища?
— А раптом ті, хто тут загинув, ходять? — спитала Мар’яна.
— Припини! — сказав Дік.
— Справді. — Олег зупинився.
— Що? Що ти побачив?
— Я придумав! Якщо загнути кінці драбини, то тоді її можна завантажити речами і тягнути за собою. Як на санках, які зробив Сергіїв.
— А я вже злякалася, що ти побачив мерця, — видихнула Мар’яна.
— Я також про це подумав, — признався Дік.
— Перші двері, — сказав Олег. — Туди нам не треба.
— Я зазирну, — запропонував Дік.
— Там точно є радіація, — сказав Олег. — Старий говорив.
— Нічого вона зі мною не зробить. Я сильний, — заперечив Дік.
— Радіація невидима, ти ж знаєш. Ти ж вчився. — Олег пішов далі, освітлюючи факелом стіну. Стіна була нерівною. У ній були ніші, відкриті панелі з кнопками та холодними блискучими екранами.
Томас був інженером. Томас розумів, що означають ці кнопки і яку силу вони в собі несуть.
— Скільки всього набудували, — сказав Дік, який ще не змирився з кораблем, — а розбилися.
— Зате вони перелетіли через небо, — заперечила Мар’яна.
— Ось ці двері, — сказав Олег. — Звідси ми потрапимо в житлові приміщення і в навігаційний відсік.
Як це завжди звучало: “навігаційний відсік”, “пульт керування”. Наче заклинання. І ось він зараз побачить навігаційний відсік.
— А ти пам’ятаєш номер своєї кімнати? — запитала Мар’яна.
— Каюти, — поправив її Олег. — Звичайно, пам’ятаю. Сорок чотири.
— Мене батько просив зайти і подивитися, як все там. У нас сто десята. А ти ж народився на кораблі?
Олег не відповів. Та й запитання не потребувало відповіді. Але дивно, що Мар’яна думає так само, як і він.
Олег відчинив двері. І раптом зробив крок назад. Він забув, що цього слід було очікувати. Є такі фарби, які світяться багато років. Ними пофарбовані деякі коридори і навігаційний відсік.
Світло долинало звідусіль і нізвідки. Розвиднілося. Достатньо, аби затушити факели.
— Ой, а може тут хтось живе? — прошепотіла Мар’яна.
— Добре, що є світло, — сказав Олег. — Збережемо факели.
— Наче потеплішало, — зауважила Мар’яна.
— Це тільки здається, — сказав Олег. — Але ми, напевно, знайдемо теплі речі. І будемо спати в каюті.
— Ні, — сказав Дік, який трохи відстав і ще не зайшов у світлий коридор. — Я тут спати не буду.
— Чому?
— Я спатиму там, на снігу. Там тепліше.
Олег розумів, що Дікові страшно спати в кораблі, але йому, Олегу, хотілося залишитися тут. Він не боявся корабля. Злякався спочатку, коли було темно, але не зараз. Це його дім.
— Я теж не буду тут спати, — сказала Мар’яна. — Тут є тіні колишніх мешканців. Я боюся.
Праворуч стіна коридору відійшла в глибину, і була закрита прозорим, немов тонкий шар води, матеріалом, і Мар’яна згадала, що він називається склом. А за ним були зелені рослини. Із зеленими маленькими листочками, таких зелених листочків у тутешньому лісі не буває.