...Ім’я Чистоплюй придумала Ірина, мати Олега, і його відразу усі прийняли. Тільки з однією поправкою. Клей Чистоплюя дорослі називали, як і належить, клеєм, а діти, зрозуміло, плюєм.
Поява Чистоплюя насправді полегшила життя кравців. Особливо після двох винаходів Вайткуса. Він виявив, що клей Чистоплюя твердне повільніше, якщо його змішати зі слиною, яка виділялася з хобота. А Сергіїв здогадався, як можна із сухого клею виточувати на токарному станку тарілки та горнятка. Коли ж змішати клей з фарбою, яку можна добути з кольорових глин біля болота, то посуд стає різнокольоровим і дуже гарним.
На зиму Чистоплюй задрімав і майже нічого не їв. І клей від нього було важко випросити. Добре ще, що Вайткус здогадався зробити запас клею на зиму в закритих посудинах. Навесні Чистоплюй прокинувся, почав хвилюватися, крутитися у клітці і плюватися, як і минулого року.
***
Безконечна відлига принесла нежить, бронхіти, загострення ревматизму. Мати лежала з радикулітом, і Олегові довелося самотужки підігрівати кашу і юшку.
Олег вже переконався, що ліки діють вибірково. Ті, хто в них вірить, виліковуються, а хто не вірить, продовжує хворіти. Щоправда, він не мав на увазі справжні ліки, які приніс з корабля. Але ті ліки були від справжніх хвороб, від яких колись помирали люди — від зараження крові, запалення легенів. Корабельних ліків було обмаль, їх берегли. Еглі Вайткус тримала їх у спеціальному ящику.
У матері був цілий запас усіляких дерев’яних посудин, де вона зберігала ліки із сушених трав. Ось і зараз, хоча Олег був дуже голодний, він перш за все розігрів воду і зробив пекучу мазь для розтирань. У хатині було майже зовсім темно, горів тільки каганець на столі. Мати лежала вкрита шкурами. Вона сказала:
— Ти поїж, я потерплю. Я весь день терпіла. Сиділа одна вдома і терпіла. Я думала, ти раніше прийдеш.
— Зараз, мамо, — сказав Олег, — зараз настоїться, і я тебе розітру.
— Ні, ти їж, — відповіла мати. — Ти тепер потрібна людина. Від тебе багато залежить. І взагалі, ти перемучений, блідий, схуд. Я потерплю, ти не хвилюйся. Зі мною нічого не станеться. Це просто радикуліт. Від цього ще ніхто не помирав.
За стіною у Старого щось впало. їм давно вже можна було роз’їхатися, побудувати новий дім або Старому перебратися у порожній будинок навпроти Вайткусів. Але вони звикли жити разом, Старий, Ірина і Олег. Вони не були однією сім’єю, але часто їли разом. Старий з Іриною любили насамоті довго розмовляти. Старий став дуже балакучий, він майже весь час говорив. Йому важко було мовчати. Можливо, він і вів уроки в школі саме через це. А мати сердилася і скаржилася на життя. У неї залишився тільки страх за Олега, аби він не впав, не захворів, тільки б його не втратити. Олегові скоро двадцять, він доросла людина, він цілі дні проводить в майстерні Сергіїва. Вони роблять потрібні для селища речі, і ще повсякчас навчаються з допомогою довідників, які Олег приволік з “Полюса”. У них одна ідея — налагодити зв’язок. Тоді можна буде з “Полюса” повідомити на Землю, де люди, котрі вціліли. Скільки років селище живе надією повернутися на Землю, але раніше надія була боязкою й абстрактною, а тепер вона стала реальною.
Матір Олега повторювала, що коли зв’язок не змогли відремонтувати спеціалісти, інженери, які вижили після катастрофи корабля, то що можуть зробити хлопчисько та старий інвалід? Насправді, вона боялася, що Олегу доведеться знову йти до перевалу, де лежить розбитий “Полюс”. Якось Олегу вдалося повернутися, а вдруге йому навряд чи поталанить. Але ж хіба краще прожити все життя у цьому смердючому селищі, серед каракатиць і мух, коли поряд громадиться страшний ліс, сповнений чудовиськ та вбивць? Ні, вона не знала, що гірше — все було гірше.
Олег приніс мазь, він все-таки гарний хлопчина, добрий, найкращий у селищі. Він дуже подорослішав за цю зиму. Як би батько зрадів, що вона виховала такого сина.