— Ліз повернула тобі дзеркальце?
— Дякую, так.
— І сказала, що вона навмисно не хотіла його повертати?
Після короткої паузи Мар’яна промовчала і відповіла:
— Так, сказала.
Христина зрозуміла, що Ліз нічого не сказала. Але про це більше ніхто не говорив...
Олег поклав усім каші. Старий посипав кашу горішками. Олег приніс солодкий сироп. Цьогорічний сироп був дуже смачний, бо Вайткус додавав у нього яблука.
— Хочу вірити, — сказав Олег, — що ми відремонтуємо зв’язок. І тоді не доведеться тягнути звідти речі. Як згадаю зараз, чого нам вартувало дотягти ті санки до селища, померти можна.
— Ми повинні передбачити усі варіанти, — розмірковував Старий. — Зрозуміло, що рано чи пізно нас знайдуть. Але ми повинні бути готовими до найгіршого.
— Ми завжди готові до найгіршого. Гірше нікуди, — сказала Ірина.
— Не зарікайся, — сухо посміхнувся Старий.
— Шкода, що планетарні катери розбилися, — мовив Олег. — А всюдиходи горами не пройдуть. Але я думаю, якщо зв’язок не відновиться, ми з Сергіївим запустимо планетарний катер.
— Було би добре, — сказав Старий. — Але для цього доведеться здійснити кілька переходів до корабля.
— Можливо, — припустив Олег, — ми з Сергіївим про це думали — двоє чи троє людей залишаться на кораблі зимувати.
— Це виключено, — відрізала матір. — Я ніколи цього не дозволю.
— За умови, що там буде тепло і світло.
— Температура на перевалі взимку опускається до шістдесяти градусів морозу, — попередив Старий. — Не тіш себе пустопорожніми мріями. Я конкретний у своїх запитах. Пачка паперу, ось і все.
— Якби хоч якийсь транспорт, — зітхнув Олег, наливаючи сироп у кашу. — Хоч би якийсь маленький літачок.
— Ми змушені пройти важким шляхом, який людство вже подолало, — відповів серйозно Старий. — Спочатку придумаємо колесо.
— Колесо нам майже ні до чого, — відповів Олег. — У лісі немає доріг. Ось було би два селища...
— Колесо вже придумали, і в нас є віз, — сказав Старий. — Тепер слід подумати над паровою машиною.
— Ми з Сергіївим зробимо котел, — похвалився Олег. — Ми вже придумали. З клею.
— Після парового котла ми зробимо... повітряну кулю, — всміхнувся Старий.
— Я думав про повітряну кулю, — сказав Олег. — Я багато думав про неї. Чому б нам не полетіти на повітряній кулі?
— В тобі говорить людина, яка ніколи не робила повітряної кулі, — сказав Старий. — Для того, аби підняти у повітря бодай одну людину, куля повинна бути величезною.
— А наскільки величезною?
— Метрів тридцять заввишки. Все можна підрахувати. І ще одне — куля наповнюється гелієм чи воднем. Де ти їх візьмеш?
— Ви ж самі розповідали, що брати Монгол...
— Монголф’є.
— Брати Монголф’є піднімалися на кулі, заповненій гарячим повітрям.
Олег підійшов до пічки і підкинув поліно. Воно відразу загорілося гарячим голубим полум’ям. Вогники затанцювали на обличчях.
— У них був спеціальний пальник. І паливо.
— Яке? — поцікавився Олег.
— У всякому випадку, не дрова.
— Я приляжу. Допоможи мені, Олеже, — попросила мати.
Старий підійшов до матері першим. Він уклав її у ліжко.
— З паливом щось можна придумати, — сказав Олег, дивлячись на полум’я. — І пальник ми зробимо.
— Ти серйозно це говориш?
— Абсолютно серйозно, — сказав Олег. — Якщо піднятися до перевалу на повітряній кулі, це буде величезна економія часу і сили. Хоч би піднятися. А може, і спуститися. Чи зробити дві кулі, три. Одна для людей, друга вантажна.
— Облиш цю маячню! — злякалася мати. — Ще полетиш і розіб’єшся.
— Не бійся, Ірино, — відповів Старий. — Це тільки мрія.
— Зробимо, — наполягав Олег.
Він повернувся і швидко вийшов з хатинки.