– Щось іде, – прошепотів я і підійшов до стіни будинку Капіцув, і двоє моїх супутників зробили те саме.
Нам не пощастило, тому ми сховалися за рогом будинку, де навіть удень помітити ворога, що наближався, було складним завданням.
– Вихили голову за кут, – прошепотів Мітек.
Я проковтнув слину. Я б це зробив, але мені було страшно. Це нагадало мені фільм, який ми з хлопцями поїхали подивитися в місто. Це був перший фільм жахів, який я коли-небудь бачив, він називався "Хеловін" і розповідав про психопата, який вбивав у тихому американському містечку. У такому ж селищі, як наше. Якщо я висуну голову за ріг будинку, чи не впаде на неї великий ніж? Або сокира.
Кроки, які ми щойно почули, стихли. Була тиша, принаймні мені так хотілося, тому що наше важке дихання заглушувало все, і якщо цей упир, Мара, як її називав дідусь, справді існує і йде до нас, бажаючи забрати наше життя, тоді він чув нас здалеку.
Мої друзі, здавалося, зрозуміли те ж саме, тому що всі раптом почали з усіх сил намагатися заспокоїти свої легені та серця.
Це нам вдалося.
Нарешті я міг прислухатися до ночі, і молився, щоб зараз нічого не завило, бо галушки з сиром та медом точно вискочать в мене з горла.
Ніж! Я згадав про свій складний ніж і сунув за ним руку в кишеню, не відводячи очей від рогу будинку. Я почав відкривати лезо, але пружина була нова і міцно тримала, а пальці трохи заніміли від холоду, теплі рукавички залишилися біля бідончику з самогоном.
Ніж із тихим стуком упав мені під ноги.
І тоді вона вистрибнула до нас з-за рогу.
– Бууу! – крикнула Аліція, її русяві коси, не приховані під шапкою, розвіялися в повітрі, а широка посмішка та рум’яні щоки сяяли в делікатному місячному світлі.
– Я єбу! – крикнув Мітек, хапаючись за серце.
– Курва мать! – додав Пшемек. Він обіперся на стіну будинку і голосно видихнув. – Так і серцевий напад статися може
– А ви і обісралися! – радісно вигукнула дівчина, відразу ж поцілувавши мене в щоку. – Чого це ви, немов якісь партизани, по селу крадетеся?
– А чого ти вночі одна тиняєшся, га? – агресивно відповів Пшемек. – Життя тобі немиле?
– Чого? – здивувалася вона. – І що тут зі мною може статися? Ти з глузду з'їхав?
– Ти, що, не чула того виття? – запитав я.
– Чого?
– Щось виє в селищі, вже ще одну ніч, – трохи спокійнішим голосом пояснив Мітек.
Аліція задумливо подивилася на нас трьох, переводячи очі то на одного, то нарешті подивившись на мене, ніби кидаючи виклик. Яка ж вона була гарна в цьому делікатному місячному світлі, її русі коси спадали їй на спину, її гарне обличчя і повні губи, її блакитні очі, колір яких, звісно, неможливо було розгледіти вночі, але я знав їх і знав, що вони були там, дивлячись на мене з любов'ю, хоча, можливо, зараз з невеликим сумнівом. Красива. Сам я не вмів писати вірші, але чудово розумів, що спонукало поетів до того, що, опинившись перед таким неземним, абсолютно переповнюючим і витісняючим інші думки поглядом, їм довелося сісти перед аркушем й почати думати про рими, щоб не пропустити увагу читача і перенести його саме в цей час і місце, поставити його перед ідентичним видовищем, яке надихнуло їх на написання.
– У мене є такий дядько у Варшаві, Анджей, – сказала дівчина з ноткою насмішки в голосі. – Каже: не лякай, не лякай, бо сам обісрешся.
– Ти й справді нічого не чула? – запитав Мітек.
– Як бабцю свою люблю, – відповіла Аліція. – Але тепер ви мене трохи налякали. Пішли до сараю, погріємося, мені холодно. У мене вишнева настоянка є, дістала її від бабці Панкової за покупки в місті.
Ми почали повертатися, буквально через два кроки я зупинився і повернувся до місця нашої зустрічі за ножем, який не встиг використати як зброю. Можливо, було б краще, якби я стояв із витягнутим лезом, хто знає, що я міг зробити зі страху, коли Аліція стрибнула на мене. Я не хотів про це думати, тому побіг до друзів і ми рушили через темне селище.
Нічого не вило, але, можливо, то і добре, тому що ця ніч виявилася однією з найпрекрасніших ночей у моєму житті.
Сьогодні я отримав ще один подарунок. Коли ми допили самогон, його залишилося небагато, а потім допили вишнівку, Аліція почала мене обіймати, притискатися до моєї щоки, гладити мені коліно. Мої колеги відразу зрозуміли всю серйозність ситуації.