— Завжди кажу, що кислого молока не треба давати на ніч,— тільки живіт розпирає.
А потім Борина став думати про Ягну. Як добре було б одружитися з нею: і вродлива вона, і хазяйновита, і землі стільки має. Але тут йому згадалися діти та різні плітки, що ходили про Ягну. Думки в голові плутались; він уже не знав, як йому бути, що робити.
Він навіть підвівся трохи й кинув погляд на ліжко, що стояло поруч. За старою звичкою хотілося гукнути дружині, порадитися з нею.
«Марисю! Одружуватися мені з Ягною чи не одружуватися?»
Але тут він згадав, що Марися вже з весни лежить на кладовищі, а на її ліжку хропе Юзька, що він овдовів і порадитись йому ні з ким. Він тяжко зітхнув і став молитися за упокій душі Марисі і за всі душі, які перебувають у чистилищі.
III
Світанок уже вибілив дахи й сірим полотном завісив ніч та зблідлі зорі, коли на подвір'ї в Борини почався рух.
Куба зліз з полика і виглянув із стайні. На землі лежала паморозь і було ще темно, але на сході вже пломеніла зоря й рум'янила побілілі вершини дерев. Куба блаженно потягнувся, позіхнув разів зо два і пішов у хлів будити Вітека. Але хлопець тільки трохи підвів сонну голову й шепнув:
— Зараз, Кубо, зараз! — а потім знову згорнувся клубочком на своїй постелі.
— Ну, поспи ще трохи, бідолахо, поспи! — Куба прикрив Вітека кожухом і зашкутильгав далі. Нога в нього була колись прострелена в коліні, і через це він дуже шкутильгав та волочив її за собою. Умившись біля криниці, він пригладив долонею своє рідке, вигоріле на сонці волосся, що збилося ковтуном, і, ставши навколішки на порозі стайні, почав молитися.
Хазяї ще спали. У вікнах хати палали червоні відсвіти ранкової зорі, із ставу поволі сповзав білий туман і пошматованими клаптями, важко коливаючись, здіймався вгору.
Куба довго молився, перебираючи на пальцях чотки, а очі його блукали по подвір'ю, по вікнах хати, по саду, де земля ще була запнута млою, по яблунях, на яких висіли яблука завбільшки з кулак. Не припиняючи молитви, він жбурнув чимось у собачу будку, що стояла біля дверей стайні, цілячи просто в білу морду Лапи, але пес тільки загарчав і знову заснув, згорнувшись клубком.
— Ти що, до самого сонця спатимеш, шельмо? — Куба знову жбурнув чимось у Лапу, раз, другий, аж поки пес не виліз з будки. Він позіхнув, потягнувся, замахав хвостом, потім сів біля Куби і почав чухатись та наводити зубами порядок у своїх густих кудлах.
«І звертаю цю молитву до тебе й до всіх святих. Амінь!» — Куба Ще довго бив себе в груди, а вставши, сказав Лапі:
— Іч, жевжик чортів, чепуриться, наче баба на весілля.
Куба був чоловік роботящий і відразу взявся до роботи: вкотив віз у сарай і намастив колеса, напоїв коней і підкинув їм сіна, а вони запирхали від задоволення і застукотіли копитами. Потім він приніс з засіки полови з вівсом і всипав у жолоб жеребній кобилі, що стояла окремо в загороді.
— Жери, стара, жери. В тебе ж лошатко буде, тобі сили потрібні, їж!
Він погладив її по ніздрях, кобила поклала йому голову на плече і ласкаво хапала губами за волосся.
— Картоплю з поля звеземо, а надвечір поїдемо в ліс по листя для підстилки. Не бійся, воно легке, не заганяю тебе.
— А тобі, бовдуре, батога дам, бач, овес йому пахне, ледацюзі,— вилаяв він коня, що стояв поряд і встромляв голову між дошками загороди, тягнучись до жолоба кобили. Куба вдарив його кулаком по заду, аж кінь відскочив убік і заіржав.
— Бач, ледар який! Жерти, мабуть, і чистий овес жер би, а до роботи тебе нема! Без батога і з місця рушити не хочеш, сатано!
Він обминув його й заглянув до лошиці, що стояла біля самої стінки і вже здалека з іржанням простягала до нього каштанову голову з білою лисинкою на лобі.
— Тихо, мала, тихо! Підживляйся, бо поїдеш з хазяїном до міста! — Він узяв жмут сіна і почистив їй забруднений бік.— Така здорова, що вже й до жеребця тобі час, а завжди забруднишся, як свиня!
Так промовляючи, він пішов до хліва, щоб випустити свиней, а Лапа ходив за ним і заглядав йому в очі.
— Що, і ти їсти хочеш? На ось тобі хлібця, на! — Куба вийняв з-за пазухи окраєць і кинув собаці. Той схопив і сховався в будку, бо свині вже кинулися віднімати в нього здобич.
— Бач, свині — достоту, мов деякі люди: аби тільки чуже вхопити та зжерти.
Він зайшов у клуню й довго розглядав підвішену до балки корову.
— От — дурна скотина, а й тій кінець прийшов. Здається мені, що завтра на обід буде м'ясо. Тільки й користі від тебе, бідолахо, що чоловік підживиться в неділю.