— Як же це так? Злодій я, чи що, по-твоєму?! — раптом гримнув Куба і так стукнув кулаком по столу, аж чарки підскочили.
— Чого це ти, Кубо, галасуєш? Заплати гроші та йди звідси під три чорти!
Але Куба не заплатив і не пішов, бо в нього вже не було грошей, і він заборгував євреєві. Отже, він тільки важко сперся на шинквас і почав сонно підраховувати; Янкель раптом полагіднішав і налив йому ще чарочку рисової, а про овес нічого не казав.
Тим часом надворі стемніло, і в корчму напливало дедалі більше народу. Запалало світло, музика заграла веселіше, дужчав гомін. Відвідувачі юрмилися біля шинкваса, під стінами або посеред хати, розмовляли про те, про се, скаржились, радились, а дехто випивав з друзями, але таких було мало, бо люди сьогодні прийшли сюди не пиячити, а так собі по-сусідському постояти, поговорити, послухати музику, почути новини. Адже сьогодні неділя — і відпочити й побалакати не гріх, та й чарочку випити з кумами, аби тільки по-хорошому і без гріха. Сам ксьондз цього не забороняє. Навіть скотині належить після праці відпочинок.
За столами посідали літні хазяї та кілька жінок, які в своїх червоних спідницях і хустках скидалися на розквітлі рожі. Усі гомоніли разом, і в корчмі стояв страшенний гамір. Тупіт ніг танцюристів нагадував гупання ціпів на току, а скрипки задерикувато співали: «Хто мене дожене... дожене?»
«Ой це я, ой це я, ой це я!» — стогнучи, відповідали баси, а бубон реготав і брязкотів.
Танцюристів було небагато, та вони притупували так міцно, Що рипіла підлога, двигтіли столи, раз у раз дзвеніли пляшки і перекидалися чарки.
Але молодь не мала особливої охоти до танців — не було нагоди для цього, як-от: весілля чи заручини. Танцювали знічев'я аби розім'яти ноги. Тільки хлопці, які мали пізньої осені йти в солдати, танцювали довше й пили з горя, згадуючи, що їх поженуть на чужину, в далекий світ.
Найдужче вигукував брат війта, а з ним Марців Бялек, Томек Сікора й Павло Борина, двоюрідний брат Антека, та й сам Антек прийшов до корчми, але сьогодні не танцював, а сидів за перегородкою з ковалем та з іншими. Був тут і Франек, наймит з млина, низький, кремезний і кучерявий парубок — балакун, причепа й насмішник, такий ласий до дівчат, що частенько ходив увесь в синцях і подряпаний. Сьогодні ввечері Франек напився відразу. Він стояв біля шинкваса з товстою Магдою, служницею органіста, вагітною вже на шостому місяці.
Ксьондз вичитував йому з амвона за Магду й наполягав, щоб він одружився з нею, але Франек і чути про це не хотів. Восени він мав іти в солдати, то навіщо йому жінка?
Магда тягла його в куток до лежанки і щось казала плаксивим голосом, а він раз у раз відповідав їй на це:
— Дурна! Я за тобою не бігав. За хрестини заплачу й карбованця тобі кину, якщо схочу!
Він був дуже п'яний і так штовхнув Магду, що вона впала на лежанку, біля Куби, який спав там, спустивши ноги на підлогу. Так Магда й залишилась, і стала плакати, тихо схлипуючи, а Франек знову пішов пити й запрошувати дівчат на танці. Хазяйські дочки не хотіли з ним іти, бо що таке наймит на млині! Бідніші теж гнали його від себе, бо він був п'яний і під час танців чіплявся до них. Кінець кінцем Франек плюнув і пішов цілуватись з Амброжієм та дядьками. А ті охоче частували його, сподіваючись, що він швидше змеле їм зерно на млині.
— Випий, Франеку, та змели швидше, бо мені жінка вже голову гризе, що немає й пилинки борошна на кльоцки.
— А моя цілий день лається за крупу.
— А нам висівки потрібні для поросяти,— упрошував третій. Франек пив, обіцяв і голосно вихвалявся, що весь млин на ньому одному тримається, що мельник мусить його слухати, бо як ні... він, Франек, знає такі штуки... від яких у коші заведуться черви... а тільки-но він дмухне на став, вода висохне, риби повизди-хають, а схоче... борошно так зіпсується, що й коржа з нього не спечеш.
— Спробував би ти мені таке зробити — обскубла б я твою баранячу голову! — вигукнула Ягустинка, яка завжди бувала там, де і всі. Пити вона не пила, бо в неї рідко бували гроші, але могло трапитись, що кум або свояк почастують її півквартою, тому що всі побоювались її гострого язика. Тим-то Франек, хоч був дуже п'яний, відразу злякався і замовк, бо вона дещо знала про те, як він хазяйнує на млині. А Ягустинка, вже трохи захмеліла, взялася в боки і, притопуючи в такт музиці, давай вигукувати та примовляти:
— Танцюють, як мухи в смолі! Євко, ану ворушися швидше! Тягалася десь цілу ніч, а тепер спиш у танці. Томеку, швидше! Чи, може, тобі такий важкий той лантух борошна, що ти продав Янкелю? Не бійся, батько ще не знає. А ти, Марисю, гуляй собі, гуляй з рекрутами, та відразу ж запрошуй мене в куми.