— Звісно, тобі вже пора одружитися.
— От і Настка мені те саме говорила.
— Дівчат у селі, як маку, вибрати неважко.
— Я вже собі давно одну нагледів,— мимохіть вихопилося в Матеуша.
— То клич мене в старости та весілля справляй — хоч би й одразу ж після жнив.
Але Матеуш тільки нахмурився і знову перевів розмову на Ясека, а випитавши все, став розповідати про Шимекове господарство і, наче ненароком, згадав, що Єнджик під секретом говорив Настусі, ніби Домінікова хоче судом правити землю, яку Мацей записав Ягні.
— Що батько записали, того ніхто в неї не відбере, землі я, звісно, не віддам, але чесно заплачу, скільки вона коштує. Відьма стара, хочеться їй судитися!
— А правда, що Ягуся віддала запис Ганці? — обережно спитав Матеуш.
— Що з того, адже в нотаріуса вона відмови не підписувала. Матеуш чомусь раптом повеселішав, і вже не міг стриматись — раз у раз згадував про Ягусю і з захватом вихваляв її.
Антек, дотумкавши нарешті, що в нього на думці, сказав ущипливо:
— А ти чув, що про неї знову кажуть?
— Е, жінки завжди її паплюжать.
— За Ясем, органістовим синком, бігає, кажуть, як сука,— правив далі Антек з притиском.
— А ти бачив? — Матеуш навіть почервонів від гніву.
— Я за нею не ходжу, бо мені від цього ні гаряче, ні холодно, але інші бачать щодня, як вони з Ясем зустрічаються то в лісі, то на межі.
— Дати б доброї прочуханки одній та другій — одразу б пліткувати покинули.
— А ти спробуй! Може, злякаються й покинуть! — поволі вимовляючи кожне слово, сказав Антек. Несподівані, болючі ревнощі збурилися в ньому, і думка, що Матеуш може побратися з Ягусею, гризла його, мов скажений собака.
Він не відповідав нічого на зачіпливі й часто неприязні зауваження Матеуша, боячись зрадити свою муку, але кінець кінцем не витримав і, прощаючись, сказав із злим усміхом:
— Хто з нею одружиться, свояків багато матиме. Приятелі розійшлися досить холодно. Пройшовши кілька кроків, Матеуш тихо засміявся.
«Мабуть, вона його до себе не підпускає, от він і казиться, і лає її! Ясь ще зовсім хлопчисько, нехай собі бігає за ним! Її вабить до нього більше через те, що він ксьондз».
Матеуш міркував так поблажливо, бо, випитавши в Антека, як стоїть справа з Мацеєвим дарчим записом, він остаточно поклав собі, що одружиться з Ягною. Ішов не поспішаючи, подумки обчислюючи, скільки йому доведеться сплатити Єнджику й Шимеку, щоб самому залишитися господарювати на цілих двадцяти моргах.
— Стара — справді відьма, але ж не вік вона житиме. Згадалися йому Ягусині грішки — і це його трохи засмутило.
— Ну, та це було та й загуло, а як схоче знову в гречку скочити, я з неї це швидко виб'ю!
Біля перелазу його чекала мати.
— Ясек повернувся! — стривожено зашепотіла вона.— Йому все розказали!
— Це й краще, не доведеться брехати!
— Терезка вже кілька разів прибігала... казала, що втопиться...
— А вона й справді може таке зробити! — з жахом вигукнув Матеуш. Це так його схвилювало, що, сівши на призьбі вечеряти, він зовсім не міг їсти та все дослухався, що діється в саду в Ясека, який був межа в межу з їхнім садом. Його проймала чимраз більша тривога й неспокій, він відсунув миску і, курячи одну цигарку за одною, марно намагався побороти внутрішній дрож. Проклинав себе, проклинав усіх жінок, пробував звести все на жарти, але страх за Терезку мучив його нестерпно. Він разів зо два поривався встати й піти кудись, але все сидів, чекаючи невідомо чого.
Було вже темно, коли він раптом почув чиїсь кроки, і, перш ніж збагнув, з якого боку вони наближаються, Терезка повисла в нього на шиї.
— Рятуй мене, Матеуше! Господи, я так чекала тебе, так виглядала.
Він посадив її поруч, але вона знову впала йому на груди, мов дитина, і крізь сльози, що лилися струмками, зашепотіла з болем і розпачем:
— Йому вже все сказали! Я швидше смерті сподівалася, ніж його повернення... Саме робила в ксьондза — льон вибирала... Прибігає хтось і каже... Я мало мертва не впала... йшла додому, мов на страту... а тебе вдома не було... Пішла тебе шукати... і в селі тебе не було. Ходила, ходила цілу годину, але ж треба йти додому... Заходжу... а він стоїть посеред хати білий, мов стіна... Підскочив до мене з кулаками: «Правду кажи! Правду!»