Матеуша навіть дрож пройняв, він витер з обличчя крижаний піт.
— Я йому призналася... Брехнею вже нічого не зарадиш... З сокирою на мене кинувся... Я думала — кінець... і перша йому кажу: «Вбий! Легше буде нам обом!» А він пальцем мене не торкнув. Тільки глянув в обличчя, сів біля вікна та як заплаче! Господи милосердний, хоч би він бив мене, ногами тупав, сварив — мені легше було б, легше... А він сидить і плаче! І що ж я, злощасна, тепер робитиму, що? Де мені дітися? Рятуй мене, Матеуше, бо я в криницю кинуся або іще щось з собою зро'блю. Рятуй! — заволала вона, впавши йому в ноги.
— Чим же я тобі допоможу, сердешна, чим? — безпорадно бурмотів Матеуш.
Терезка раптом схопилася в дикому пориві божевільного гніву:
— То навіщо ж ти мене брав? Навіщо дурив? Навіщо до гріха призводив?
— Цить, бо все село збіжиться!
Вона знову кинулась йому на шию і, безтямно цілуючи, припавши до нього з усією силою жаху, любові й розпачу, заголосила:
— Ой мій однісінький, убий, а тільки не жени від себе! Кохаєш? Кохаєш? То обійми ж, пригорни до себе востаннє! Забери мене до себе, не віддавай на муку, на погибель! Один ти в мене в усьому світі, один... Залиш мене в себе, служитиму тобі, як пес вірний, як остання наймичка!
Так благала вона жагучими словами, що вихоплювалися з глибини її змученого серця.
А Матеуш знітився, наче його хто обценьками стиснув, і всіляко викручувався від рішучої відповіді. Силкуючись заспокоїти Терезку пестощами й поцілунками, він підтакував усьому, що вона говорила, і водночас позирав навкруги дедалі стривоженіше й нетерплячіше, бо здалося йому, що Ясек сидить на перелазі.
Терезка, збагнувши нарешті всю правду до краю, відштовхнула його і закричала, мов батогом, хльоскаючи його словами:
— Брешеш ти, як пес! Завжди мене дурив, а тепер уже не обдуриш! Боїшся Ясека, от і крутишся, наче хробак під чоботом. А я йому вірила найбільше в світі! Боже мій, боже! А Ясек такий добрий, подарунків мені понавозив, ніколи лихого слова не сказав,— і я так йому віддячила! Повірила такому дурисвіту, такому розбійнику, собаці такому!.. Іди за своєю Ягусею! — заверещала вона раптом, підскочивши до нього з кулаками.— Іди, нехай вас гицель оженить — ото буде пара: злодій і хвойда!
Вона впала на землю, захлинувшись страшним, божевільним плачем.
Матеуш стояв над нею, не знаючи, що йому робити, мати його схлипувала десь під хатою. Раптом з теміні саду виступив Ясек і, підійшовши до жінки, тремтячим від сліз голосом зашепотів їй ніжні, ласкаві слова:
— Ходімо додому, ходімо, горопахо моя! Не бійся, не скривджу тебе, досить ти за свій гріх натерпілась. Ходімо, жінко...
Він узяв її на руки й поніс до перелазу, гукнувши Матеушеві:
— А тобі, поки живий, кривди її не подарую,— бог мені свідок! Матеуш мовчав. Його пік сором, заливав серце такою гіркотою, такою нестерпною мукою, що він побіг до корчми і пив цілу ніч.
Про все це миттю знало все село, здивовано і з повагою говорили люди про Ясеків учинок.
— Іншого такого із свічкою не знайдеш,— запевняли зворушені жінки й суворо ганили Терезку, яку палко захищала одна тільки Ягустинка.
— Терезка не винна! — репетувала вона скрізь, тільки-но почує, що нападають на Терезку.— Вона ще шмаркачка була, коли Ясека забрали в солдати, залишилась сама-самісінька, навіть без дитини, то й не диво, що за стільки років затужила без чоловіка. Жодна не витримала б такого довгого посту. А Матеуш пронюхав, як пес, і став їй баки забивати, ласкавими словами туманити, на музику водити — от і збив дурненьку з пуття!
— І суду на них немає, на дурисвітів! — зітхнула одна з жінок.
— У нього вже макітра линяє, а ще за молодицями гасає.
— Нежонатий він, бідолаха, то чим же йому поживитися, як не чужим,— жартували парубки.
— Матеуш теж не винен, хіба не знаєте, що, як сучка не схоче, пес не скочить,— засміявся Стах Плошка, та його за це мало не побили.
Проте балачки скоро ущухли — надходили жнива, дні стояли напрочуд сухі й гарячі, на пагорках жито вже просилося під косу, достигав і ячмінь. Щодня хтось з селян виходив подивитися на поля, а багатші хазяї вже шукали поденщиків.
Перший вийшов у поле органіст і поставив жати десятка півтора жінок. Навіть його дружина й дочки взялися за серпи, а він тільки пильно наглядав за всім. Примчав після обідні Ясь, але недовго тішився роботою,— тільки-но настала полуденна спека, мати прогнала його додому, побоюючись, щоб йому не напекло голову.
— Пошукає тіні в Ягусі, це йому на руку! — буркнула йому вслід Козлова.
Вдома теж було спекотно й нудно, і так кусалися мухи, що Ясь не витримав і пішов до села. Проходячи повз Клембів, він почув із навстіж розчинених дверей чиїсь глухі стогони.