— Боже мій, як це страшно, як страшно!
До кімнати зайшла органістиха і, побачивши їх, аж затіпалася з люті.
— А це що таке? — засичала вона, ледве стримуючись.— Ач яка ніжна опікунка! Шкода тільки, що Ясеві нянька вже не потрібна, сам може носа собі витерти!
Ягуся підняла на неї заплакані очі і, тремтячи від страху, почала розповідати про смерть Агати. Ясь теж поспіхом почав пояснювати матері, що з ним було, але органістиха, вже добре під'юджена кумасями, нагримала на нього:
— Дурний ти, мов теля! Мовчи краще, бо й тобі перепаде! Вона підскочила до дверей, розчинила їх навстіж і гукнула Ягусі:
— А ти забирайся геть і щоб ноги твоєї тут більше не було, бо собаками нацькую!
— Що я такого зробила? Що? — бурмотіла Ягуся, майже непритомна від сорому й горя.
— Іди геть зараз же мені! Я тобі не Ганка і не війтиха, що плакали через тебе! Ти в мене знатимеш, як Яся зводити, пам'ятатимеш ти мене, шлюхо! — репетувала органістиха на все горло.
Ягуся, вибухнувши плачем, вибігла на вулицю й помчала наосліп. А Ясь стояв, наче його грім вразив.
XII
В першу хвилину він хотів бігти за Ягусею.
— Куди! — грізно гукнула мати, заступаючи йому дорогу.
— Чому ви її вигнали, за віщо? За те, що вона така добра до мене? Це несправедливо, я такого не допущу! Що вона поганого зробила, що? — знавісніло викрикував Ясь, видираючись із міцних материних рук.
— Сядь мені спокійно, бо тата покличу! За що? А от я зараз тобі скажу: ти маєш стати ксьондзом, і я не хочу, щоб у моєму домі ти завів собі полюбовницю! Не хочу дожити до такого сорому й ганьби, бачити, як люди на тебе пальцями тицяють! От через те я її й вигнала. Розумієш тепер?
— В ім'я отця й сина! І що це ви, мамо, кажете! — йойкнув глибоко обурений Ясь.
— Кажу те, що знаю! Думаєш, я не примічала, що ти з нею зустрічаєшся? Але бог мені свідок, я нічого поганого й на думці не мала, я завжди вважала, що як мій син одягнув сутану, він ніколи не зважиться її заплямувати. Та я прокляла б тебе навіки й вирвала б зі свого серця, хоч би воно в мене кров'ю обливалось! — Очі її заблищали так грізно й невблаганно, що Ясь заціпенів від жаху.— Спасибі, Козлова мені очі розкрила, та я тепер і сама бачу, куди хотіла тебе припровадити ця сука!..
Ясь жалібно розплакався і крізь схлипування, скаржачись на ці жахливі обвинувачення, з такою щирістю розповів про всі свої зустрічі з Ягусею, що мати йому повірила і, пригорнувши до грудей, стала витирати йому очі й заспокоювати.
— Не дивуйся, що я за тебе злякалась,— бо ж це найперша в усьому селі хвойда!
— Ягуся! Найгірша за всіх на селі?! — Ясь не вірив власним вухам.
— Хоч мені й соромно, та заради тебе таки я мушу все розповісти. І вона почала розповідати йому все, що чула про Ягусю, зібравши докупи всі плітки та власні вигадки.
У Яся волосся дибом стало. Він схопився і крикнув:
— Неправда це, нізащо не повірю, що Ягуся така підла! Нізащо!
— Мати тобі це каже, розумієш? Не з пальця ж я це висмоктала!
— Все це вигадки і більш нічого! Бо то був би жах! — він розпачливо заломив руки.
— А чого це ти її так захищаєш, га?
— Я захищаю кожного, хто невинуватий!
— Дурний ти, як пень,— розсердилася мати, глибоко вражена його недовірою.
— Думайте як хочете. Але якщо Ягуся така погана, навіщо ви дозволяли їй приходити до нас? — затявся Ясь, настовбурчившись, як молодий півень.
— Я перед тобою виправдуватись не буду, коли ти такий дурний, що нічого не розумієш! Але попереджаю: тримайся від неї далі, бо якщо я заскочу десь вас удвох, то, хоч би й усе село збіглося,— дам їй такого прочухана, що вона довго мене пам'ятатиме! Та й тобі перепаде...
Вона вийшла, хряпнувши дверима.
А Ясь, навіть не усвідомлюючи ще, чого його так хвилюють плітки про Ягусю, довго пережовував материні слова, давився ними, мов будяками, насичував душу їхньою полиновою гіркотою.
— То ось яка ти, Ягусь! Ось яка! — повторював він з гірким докором. Якби вона з'явилась в цю мить, він відвернувся б від неї з гнівом і презирством. Чи міг він сподіватися чогось подібного? Навіть на думці йому не були такі страшні речі!
Він думав про них з дедалі більшою мукою і сто разів схоплювався, пориваючись бігти до Ягусі, стати перед нею, кинути їй у вічі весь цей довгий перелік гріхів. Нехай знає, що говорять про неї, нехай спростує, якщо може... нехай скаже голосно, що це неправда!