Ясь замкнувся у своїй кімнаті і засів за требник, але, хоча він уперто повторював латинські слова, у вухах у нього досі лунав той шепіт, ті поцілунки. Кінець кінцем він припав головою до молитовника і мимохіть віддався на волю думок, що несли його, мов палючий вихор.
«Так от воно що! — думав з дедалі більшим жахом і солодким трепетом.— Так от воно що!»
Щоб позбутися цих надокучливих думок, він узяв требник під пахву й пішов до матері.
— Піду, помолюся над Агатою,— сказав він тихо й покірно.
— Іди, іди, синку, я пізніше прийду по тебе. Вона ласкаво глянула на нього.
В хаті у Клембів не було майже нікого. Один Амброжій бурмотів молитви над Агатою, тіло якої було накрите полотном. Блимала прикріплена до бильця ліжка грімниця, у відчинені вікна зазирали обліплені яблуками гілки і ясна зоряна ніч, а іноді й здивоване обличчя якогось прохожого.
Ясь став навколішки під грімницею і так поринув у молитву, що й не зауважив, як пошкутильгав додому Амброжій. Клемби полягали спати в саду, а він залишився у хаті сам. Проспівали вже перші півні, а він усе молився. Добре, що мати не забула і прийшла по нього.
Проте і вдома Ясь не спав цієї ночі. Тільки-но він починав дрімати, перед ним, мов жива, вставала Ягуся, і він схоплювався з ліжка, протирав очі і злякано озирався навкруги. Але ніде не було нікого, весь дім поринув у глибокий сон, у сусідній кімнаті хропів батько.
«То, може, вона через те...— Ясь замислився, згадуючи її палкі поцілунки, блискучі очі, тремтячий голос.— А я думав!..»
Ним аж затіпало від сорому, він схопився з ліжка, відчинив вікно і, сівши на підвіконня, аж до світанку думав і каявся у своєму мимовільному гріхові.
Наступного ранку, під час обідні, він не смів підвести очі на людей, але тим палкіше молився за Ягусю, бо вже цілком упевнився в її тяжких провинах. А проте чомусь ніяк не міг викликати в собі до неї ні гніву, ні огиди.
— Що з тобою? Ти так зітхав під час обідні, що мало свічок не погасив,— запитав у нього ксьондз у ризниці.
— Дуже жарко в сутані! — поскаржився Ясь, квапливо відвернувшись.
— Призвичаїшся, то носитимеш її, наче другу шкіру.
Ясь поцілував у нього руку й пішов снідати. Пробираючись у затінку понад ставом, він здибався з Марисею, ксьондзовою наймичкою, що вела за гриву сліпого коня й верескливо виспівувала на все село. Прикрий спогад шпигонув Яся ніби шилом, і він з несподіваною злістю підступив до неї.
— Чого ж це ви, Марисю, так радієте?
— Бо мені весело! — засміялася вона, блиснувши білими зубами, шарпнула коня й заспівала ще голосніше.
— Це, мабуть, після вчорашнього! — кинув Ясь їй навздогін і поспіхом відвернувся, побачивши, як біліють з-під високо підтиканої спідниці її ноги.
Дорогою він заскочив до Клембів. Агата лежала вже посеред хати у святковій одежі — в чепці з плоєною оборкою, з намистом на шиї, у новій спідниці і у зашнурованих червоними шнурками черевиках. Обличчя її з виразом глибокої радості було наче вилите з воску, в застиглих руках вона тримала образок, дві свічки горіли у неї біля узголів'я. Ягустинка відганяла від небіжчиці мух зеленою гілкою, ялівцевий дим курився в печі й стелився по хаті. Весь час хтось заходив, щоб помолитися над небіжчицею. Кілька дітей тулилося під стіною.
Ясь якось стривожено оглянув похмуру хату.
— Клемби поїхали до міста,— шепнула йому Ягустинка.— Агата немало їм залишила, то вже мусять справити похорон як слід. Панахида буде ввечері, бо Матеуш не встиг іще зробити труну...
В хаті була задуха, і такою тривогою сповнювало Яся жовте, застигле в усміху обличчя покійниці, що він перехрестився й зараз же вийшов... і на порозі зіткнувся віч-на-віч з Ягусею. Вона йшла з матір'ю і, побачивши його, зупинилась, але він проминув її, не сказавши й слова, навіть не привітавшись, і тільки вже на вулиці несамохіть озирнувся. Вона стояла на тому самому місці й сумно дивилася йому вслід.
Вдома він не схотів снідати, поскаржившись, що в нього дуже болить голова.
— А ти піди трохи погуляй. Може, голова перестане боліти,— порадила мати.
— Куди ж я піду? Ви одразу ж бозна-що подумаєте.
— Ясю, що ти вигадуєш!
— Ви ж не даєте мені кроку ступити з дому, ви мені забороняєте навіть розмовляти з людьми! Ви...
Він зганяв на матері своє роздратування. Скінчилося тим, що вона зав'язала йому голову змоченою в оцті ганчіркою, поклала спати в темній кімнаті і, випровадивши всіх дітей на подвір'я, стерегла його, мов квочка, поки він добре не виспався і не поїв як слід.