Жадобою до збагачення, експлуатацією найманої робочої сили Боровецький не поступається навіть перед Бухгольцем. Він радіє розоренню дрібних підприємств, зростанню безробіття. Непристосовані хай гинуть!.. Сам же Боровецький показує виняткові «здібності до життя». Використавши посаг своєї нареченої (яку потім покинув, одружившись з донькою мільйонера), вдаючись до всіляких шахрайств (зокрема навіть і щодо своїх коханок — жінок багатіїв), він наживає великі капітали і почуває себе цілком безпечно в суспільстві, де людина людині вовк.
Проте слід наголосити й на тому, що в цьому творі виявилась водночас і певна світоглядна обмеженість письменника, що реалізм Реймонта у змалюванні польської буржуазії непослідовний: у кінці роману людиноненависник Боровецький, після того, як згоріла його фабрика, розкаюється в своїх попередніх вчинках, проклинає своє минуле; робітників зображено здебільшого класово несвідомими: вони хоч і невдоволені, але покірно несуть тягар щоденної тяжкої праці. Лише зрідка стихійно виникають підпали підприємств, а також розправи над капіталістами за особисту образу, як наприклад, помста машиніста Малиновського фабрикантові Кеслеру за збезчещення доньки.
Роман викликав шалену бурю в пресі, особливо запеклими були бої між німецькими і польськими періодичними органами у самій Лодзі. Полеміка із сфер літератури переміщалася в сфери економіки і політики, оберталася навколо питань національної польської промисловості і ролі в ній іноземного капіталу.
Літературна критика засвідчувала появу видатної творчої індивідуальності, пророкувала авторові провідне місце не лише в польській, а й у світовій літературі. У листах і висловлюваннях Реймонта цього часу, особливо в реагуванні на критику, відчувається впевненість у своїй силі. «Було на мій твір кілька рецензій великих і добрих,— так що на решту не звертаю уваги. А втім, тільки тепер розпочинається боротьба. Перших кілька років були одні лише похвали — і це не могло тривати довго. Зараз наступає другий період, який буде значно триваліший: період уїдливості, полеміки і вигадок! Але й це мине і тоді побачимо, хто переможе. Зрештою, починаю любити боротьбу». (Лист до брата від 25 березня 1899 р.)
...Слідом за «Землею обітованою» Реймонт, весь час працюючи над основним твором свого життя — романом «Селяни», видає кілька збірок оповідань і невеликих повістей, в яких висвітлює окремі сторони життя польського народу в період наростання революційної ситуації у царській Росії («Осінньої ночі», 1900; «Справедливо», 1900). Цікавою є гумористична повість «Із щоденника» (1903), спрямована проти польського міщанства. Письменник висміює в цьому творі міщанську затхлість Кракова й дає убивчі характеристики модерністам, називає їхню базгранину маячнею хворих із божевільні, примарним світом, «в якому ходять голі істоти і плинуть потоки гліцерину під фікціями абсолюта».
Проте суспільно-політичні погляди Реймонта, як, зрештою, і його творчість, були позначені певними суперечностями, непослідовністю. Яскравою ілюстрацією Цьому можуть бути його твори, що з'явилися внаслідок революційних подій 1905—1907 рр.,— «На грані», «Я убив», «Я чекаю», «Кладовище», «Із конституційних днів».
Захоплено зустрівши революцію, Реймонт сподівався, що вона нарешті зітре з лиця землі капіталістичне місто з ненависною фабрикою — символом несправедливості, егоїзму, золота і насильства («Кладовище»). Він розумів, що революція розхитує основи самодержавства, що царизм стоїть на грані життя й смерті, що народи Росії рвуть кайдани і ніщо не стримає їх на цьому шляху («На грані»). У творі «Із конституційних днів» змальовано події 1905—1906 рр. на вулицях Варшави. Ненависть повсталого народу до гнобителів, натхненні заклики, збройні сутички з військами, боротьба партій, егоїзм ситої буржуазії, яка вдається до іноземних багнетів, щоб урятувати свою шкуру,— ось чим жила польська столиця в ті дні. Але головне для Реймонта — це здобуття у вирі подій 1905 р. національної незалежності Польщі, за що проливало свою кров не одне покоління його співвітчизників. З великим піднесенням показує він боротьбу варшавського пролетаріату, який вийшов на демонстрацію, співаючи пісню «Червоний прапор». Реймонт захоплений пролетаріатом, він поділяє його ворожість до буржуазії, а проте не може зрозуміти керівників демонстрації, що закликають до боротьби під гаслом пролетарського інтернаціоналізму.
Дрібнобуржуазна ітелігенція, нездатна до кінця перейнятися ідеями революційного пролетаріату, опинилася на роздоріжжі. Ця відсутність чіткої перспективи згодом привела Реймонта до творчої кризи. Але сталося це пізніше. В роки піднесення і поразки першої російської революції Реймонт активно працює, в цей період він завершує свій найкращий твір — чотиритомну епопею про польське село, яка стала не лише підсумком довгих творчих шукань самого письменника, а й вершиною, що її досяг польський критичний реалізм кінця XIX — початку XX ст. в змалюванні життя трудящого селянства.