Як відомо, І. Франко — безпосередній учасник польського літературного процесу — не раз зазначав, що всевладний вплив шляхетської ідеології на суспільну думку тривалий час заважав польським письменникам правдиво зобразити трудящий люд, особливо селянство, його прагнення до свободи. Вихід у 1886 р. повісті Б. Пруса «Форпост» Франко вважав поворотним пунктом польської літератури в бік зображення соціального антагонізму на селі. Його прогнози справдилися: в 80— 90-х роках передові польські письменники — Е. Ожешко, Б. Прус, М. Конопніцька, Я. Каспрович показали народ як силу, з якою треба рахуватися.
Тетралогія Реймонта «Селяни» — своєрідна енциклопедія життя польського села на зламі двох сторіч. У ній ми бачимо селянина з його працею і турботами в усі пори року — під час оранки, сівби, жнив; під час свят, розваг; ми бачимо його, коли він поминає померлих; бачимо на різдво і у Великдень, у піст і у храмове свято; самотнього або в колі сім'ї; найчастіше — у місцях масових сходин, скажімо, на досвітках, у корчмі, в костьолі, на ярмарку, в суді, на весіллі, на хрестинах і т. ін. Масові сцени, як правило, чергуються з детально виписаними характеристиками головних героїв та із змалюванням їхніх господарських інтересів, інтимних і родинних стосунків.
Село Ліпці нараховує понад сорок дворів, люди тут добре знають одне одного, і всі вони з тої чи іншої нагоди змальовані письменником. Тут показано не тільки всю верхівку села,— таких, як війт, солтис, ксьондз, мельник, коваль, органіст, Борина, Домінікова,— а й знедолених, що змушені поневірятися по чужих людях: наймичку Ягустинку, служку при костьолі Амброжія, нещасного наймита Кубу, безбатченка пастушка Вітека, жебраків Агату й сліпого діда з собакою-поводирем... У романі також важливе місце відведено ще одному героєві — природі, що живе, страждає, змінюється разом із людьми. Часом вона є лейтмотивом важливих подій, які відбуваються в Ліпцях; часом підсумовує їх, як це ми бачимо в самому кінці роману, коли ганебна розправа з Ягною супроводжується страшною грозою, а потім, коли життя села знову повертається у звичну колію, наступає спокійна, давно жадана сонячна днина...
Подібно до того, як невідступно змінюються пори року, як після дощової осені наступає сувора зима, а грайливу весну змінює жарке літо, так і в селянина є свої, заповідані предками, обов'язки, ритм і послідовність у праці, яких він не має права ні змінювати, ні порушувати: землю треба засіяти, сіно скосити, хліб завезти до комори, худобу доглянути. Все, що випадає з цього одвічного коловороту, слід або перебороти або усунути. Це закон життя, невблаганний, як смерть, і перед ним усі селяни рівні — від багатія до наймита. Інша річ, що не всі однаково користуються наслідками своєї праці, що село лихоманить від суперечностей,— передусім, соціальних,— за даних політичних умов вони аж ніяк не можуть бути залагоджені.
Звичайно, ми не можемо не схвалити альтруїстичних жестів незвичайного пана Яця,— адже він то допомагає поставити хату старому Билиці, то придбати корову безмаєтному Шимеку, коли той починає будувати собі нове житло на пустирищі; не можемо без співчуття читати сторінки роману, присвячені заходам Роха по відродженню забороненої царизмом польської школи, по організації допомоги під час сівби потерпілим родинам, але ні дії першого — народолюбця, ні дії другого — християнського соціаліста не можуть змінити ситуацію докорінно: на життя села в цілому вони мало впливають. Хоча непокоять і лякають царських посіпак так само, як і люта бійка за ліс.
Охоплюючи величезний за масштабами життєвий матеріал, автор виявив неабиякий хист, дотримуючись економії у засобах його відтворення, досяг гармонії у змалюванні різноманітних масових сцен, де людські постаті не втрачають своєї індивідуальності, уміло подав на сторінках твору численні відомості етнографічного й фольклорного характеру (новели-розповіді Роха, пісні, легенди, звичаї й обряди), зі знанням справи показав виробничі процеси, що займають левину частку життя селянина, яскраво змалював його дозвілля тощо.