Зосереджуючи всю свою увагу на мудрій взаємодії людини з природою, творячи розлогий народний епос, Реймонт включає весь могутній потік цього матеріалу в змалювання справді епічних народних характерів, пристрастей, уподобань.
Уже на перших сторінках роману Реймонт виступає як справжній представник критичного реалізму, змальовуючи гострий соціально-психологічний конфлікт, у який поступово втягується все село з його строкатою становою й економічною структурою. Власне, в описі перших трьох днів ми бачимо класичну зав'язку, в якій знайомимося майже з усіма персонажами, з розстановкою сил, що мають зійтися у смертельному поєдинку за землю — основу існування й духовного життя селянина. Спочатку село показане з «пташиного лету» — очима одного з «батьків села» — ксьондза: як воно розміщене, де ліс, де поле, де став, де сади; ми дізнаємося про те, як живуть найбагатші господарі. Ми чуємо голос запопадливої Ганки — то вона підганяє наймитів; чуємо ущипливий голос Ягустинки, яка знає все чи майже все про село,— її злого та дотепного язика боїться кожен; бачимо першого в селі господаря Мацея Борину в хвилину горя, коли в нього конає корова; згодом ми довідаємося, що старий Мацей удівець і йому потрібна нова господиня в домі.
Повідомивши про все це, Реймонт створює знамениту симфонію осені, потім розгортає події далі. Кожна з частин тетралогії не лише оповідає про нову пору року, а й висуває на перший план якусь нову подію, новий конфлікт, нових героїв, яких у цей конфлікт втягнуто. Для «Осені» це буде історія одруження Борини з Ягною, для «Зими» — історія кохання Антека і Ягни та колотнеча між батьком і сином, для «Весни» — історія патріотичної праці Роха в умовах, коли вся чоловіча половина населення Ліпців потрапила під слідство, і т. д.
Як правило, в основі всіх цих конфліктів, які виникають на селі,— майнова нерівність, що була джерелом страшних селянських драм. Найбільші багатії села — Мацей Борина й Домінікова тримають своїх уже дорослих дітей в умовах демаш-нього деспотизму, не наділяють їх землею, боячись втратити її. Шимек Пачеський майже до тридцяти років покірно ніс на своїх плечах усю господарську й хатню роботу, нарешті не витримує зажерливості й жорстокості матері, мало не вбиває її і тікає з дому на клапоть заорендованої в поміщика кам'янистої землі. Домінінова занапащає свою єдину доньку, віддавши її заміж за набагато старшого від неї першого господаря на селі Мацея Борину. Кривава суперечка точиться в хаті Борини між батьком і сином за шість моргів землі, записаних Мацеєм на Ягну. Серед зими Борина виганяє з хати свого сина Антека з жінкою й дітьми. Ягустинка відписала землю дітям, а тепер мусить заробляти собі в багатіїв на кусень хліба, бо діти вигнали її з дому, і т. д.
Хоч письменник часом намагається показати і спільні інтереси усього села (боротьба за ліс, за національну школу), однак на першому плані стоїть розвінчування рекламованого націонал-шовіністами солідаризму, бо що ж може бути спільного у Мацея Борини з його наймитом Кубою, який увесь свій вік працював на хазяїна й помер на роботі? Хіба ж можуть безземельні халупники, що за мізерну натуральну платню працюють на Борининім чи то мельниковім полі, бути задоволені своїм нужденним становищем?
Центральною фігурою першої частини роману виступає Мацей Борина — перший господар у Ліпцях, як його називають односельці. Він використовує дешеву працю своїх наймитів і халупників, тримає сільську бідноту в постійних боргах. Головна його турбота — примножити своє господарство й земельні володіння. Одружуючись із Ягною, Борина радіє, що п'ять моргів її землі межують з його полем і що його наділ буде тепер іще більший. До бідняків він ставиться з погордою, як до нероб і гультяїв. Егоїзм і черствість поєднуються в нього із мстивістю. Він ладен знищити рідного сина, щоб тільки зберегти престиж «зразкового сім'янина». І водночас Реймонт наділяє Мацея низкою позитивних рис: на селі Борину поважають, до нього звертаються за порадою, цінують його думку, він — працьовитий господар, Борина навіть очолює селян у збройній сутичці з двірськими людьми поміщика за громадський ліс. Правда, Мацеєві й тут передусім ідеться про особисті вигоди: якщо ліс залишиться за селянами, то він на цьому виграє більше, ніж ті сільські глитаї, що за його спиною домовилися продати громадське добро.
Образи сільських глитаїв відзначаються соціальною загостреністю — це мельник, Плошка, Домінікова, Боринин зять коваль, а також війт. Мельник витягує з бідноти все, що тільки може, війт найменше думає про громадські справи — він п'яниця і розпусник, бере хабарі. Поряд із сільськими багатіями змальовано й ксьондза. Реймонт показав сільського пастиря з усіма властивими йому рисами здирника і скнари. Повчаючи з амвона людей бути моральними і доброчесними, картаючи тих, хто зазіхає на чуже, сам він живе за рахунок найманої праці, а вночі, шепочучи молитви, крадькома пасе своїх коней на чужій конюшині.