Поділ роману на частини відповідно до пір року підкреслює зв'язок селянина з природою, з землею, яка впливає на характер героїв, регулює їхні бажання, часто керує їхніми вчинками. Селянський рік, сповнений праці, тягнеться від урожаю до урожаю — і тому не дивно, що саме з осені починає свою розповідь письменник. Він чудово описує природу, яка живе і діє разом із селянином, розмовляє з ним потоками світла, тіней, щебетом птахів, подувами вітру, цвітінням трав, колосінням хлібів. Селянин розуміє найменші зміни в природі, придивляється до них, з покоління в покоління вивчає світ навколишньої природи. Реймонт глибоко розкриває високу культуру народу, переповідає легенди і казки, пісні й повір'я, виступаючи як досвідчений етнограф і вчений-фольклорист.
Після «Селян» Реймонт написав ще ряд творів. Одні з них ніби продовжують історію Ліпців на початку імперіалістичної війни і німецької окупації («За фронтом»). В інших розповідається про життя інтелігенції («Мрійник», «Вампір»),
Багато років праці Реймонт присвячує історичній трилогії «1794 рік», яка складається з романів «Останній сейм Речі Посполитої» (1913), «Nil desperandum» («Не впадайте у відчай», 1916) та «Збройне повстання» (1918). На цій трилогії позначився вплив історичних творів С. Жеромського («Попіл»), В. Оркана («Кост-ка Наперський»), а також історичних романів Г. Сенкевича. Реймонт з великою силою змальовує масові сцени народного протесту проти польської аристократії — зрадників вітчизни, показує готовність польського народу боротися за свою свободу. Але водночас письменник не зміг розібратися в складних суспільно-політичних подіях 1794 p., коли польські правлячі кола свідомо йшли на угоду з урядами трьох сусідніх держав, щоб урятувати себе від загрози внутрішньої революції.
У свідомості загалу читачів, а також тогочасних письменників Реймонт залишився насамперед автором «Селян» — найзавершенішого свого твору. Е. Ожешко писала до нього 19 січня 1909 p.: «Як куля земна тримається на атлантах, так на Ваших плечах тримається польська література». У «Селянах» найяскравіше виявилися і найкращі риси реалізму письменника, і глибоке осмислення ним життєвого матеріалу, і буйна уява, і величезна працездатність. «Реймонт,— зауважує польська дослідниця Е. Коцувна,—,працював так само багато, як один з найвизначніших його попередників — Густав Флобер. Він завжди намагався побувати в тих місцях, де живуть і діють його літературні герої. Він подорожував разом з ними, відвідував їхні батьківські краї, ходив тими самими вулицями... Відомі навіть анекдоти про самозабуття Реймонта під час праці. Втікав він тоді від усіх, уникав родичів і приятелів, ніби ворогів, мовчав, курив цигарки і писав. Опис Ягниного весілля довів його до такого стану знесилення, що треба було викликати лікаря. Приїхавши, лікар був здивований, бо за кілька днів перед тим бачив свого пацієнта у найкращому стані... Він знав вдачу письменника й тому тихо, але досить грізно запитав: «Що ви такого знову накоїли?» — Реймонт ледь помітно всміхнувся і сказав пошепки: «Танцював. Три дні танцював на сільському весіллі».
Після перекладу німецькою мовою (1909) селянська епопея Реймонта з'явилася в перекладах угорською, іспанською, шведською, англійською, французькою та іншими мовами світу.
Ше в кінці минулого століття Реймонт став відомий і в Росії. У російському перекладі його романи й повісті друкувалися окремими книжками, а також у «Собрании сочинений», здійсненому в період 1910—1912 років. Окремі його оповідання, перекладені українською мовою, також з'явилися ще за дореволюційних часів. Тоді ж вийшов у світ і авторизований переклад «Селян», який належав другові І. Франка — Михайлові Павлику.