Але прецінь і на тім темнім шклі появляються від часу до часу світлі постаті, виступають люди зі щирими демократичними поглядами та більшими спосібностями організаторськими; стають на переді народа проводирі, що більше або менше успішно підносять поломаний прапор Хмельницького і боряться чесно і завзято за предківську славу та добру долю України.
До тих визначних народних лицарів з тих часів належить і Семен Палій. Його ім'я світлими красками записане в сумній історії «Руїни», та й у народа живе в пам'яти по нинішні часи в численних піснях і переказах.
Семен Палій родився на Україні в Батурині по р. 1650. По батьках звався він властиво Гурко, але пізніше козацьким звичаєм прозвали його Палієм, чи то від того, що палив панські замки, чи тому, що мав боротися раз з самим чортом, вицілив в него і чорт займився полумінню. Так бодай розказував собі нарід про сего бравого козарлюгу.
Про молоді літа є далі такий народний переказ: Семен був панським козаком, і на його очах мучили та гнобили українське хлопство. Не стерпіла добра душа такої наруги. Семен утік у світ з твердою постановою, відомстити мучителям і вигнати з краю. Іде, і все думає одну думку: якби Господь Бог поміг йому сповнити великий замисл. Так ідучи, утомився він і сів під дубом; сів відпочити та й так уснув. І сниться йому ангел немов питається: «чого ти, Семене хочеш від Господа Бога?» - «Щоби він дав мені шаблюку», відповів Семен: «я очистив би сей край від усякої погани». - «Буде по твоїй волі: Бог дасть тобі шаблюку й вогонь, а люди прозвуть тебе Палієм», - сказав ангел і відійшов. Здригнувся Семен, почувши в руці щось холодного. «Чи не не гадюка?» і схватився на ноги. А шаблюка гак і відскочила - полискується. Перехрестився козак, подякував Богові і справді небавом став воювати - очищати край від всякої погани.
От і відправився Палій в Запорожську Січ, у славне братство козацьке і тут швидко вславився, та став навіть кошовим отаманом над усіма козаками. Козацтво його шанувало а нарід, зачувши про його геройські подвиги, став уважати його «характерником». Так ішли вісти, що Палія ніхто не може побідити, ані взяти в полон, а куля його не береться. Та й не дурно так було, бо він прецінь «ангельським чином воював». Та-ж він шаблюку дістав від самого ангела; а була вона така тяжка, що як який козак провиниться, то отаман Палій за кару заставить його лиш нести шаблюку, а вже й стогне під тяжістю бідняка, а козаки над ним лиш сміються.
Але й рушниця Палієва, се не була звичайна собі стрільба. Розказують, що коли Семен спалив чорта, приступив до нього старезний дід, білий як сніг, та й каже: «На тобі сю рушницю за те, щось убив сатану, тілько шануй її, будеш ти, каже великий лицар і побіждати мені неприятеля; будеш ти, каже, мінятися як місяць: місяць зостаріється, зостарієшся і ти; зійде молодим, будеш молодим і ти: вертай сину на Січ». Сказав се дід і Бог зна де дівся, бо не простий чоловік він був а святий Апостол. І став Семен воювати сею рушницею, і що наведе нею на ряд ворогів, то вони як полова сипляться.
Певна річ, що в усіх тих розказах народних нема багато правди: але то не раз так було за давніх козацьких часів, що нарід з уст до уст розказував собі всілякі подібні дива про не одного козака-запорожця, який у гарячих борбах вславився шаленою відвагою, пекельною силою та диким завзяттям. Такі козаки-лицарі звалися характерниками. До ряду тих народних героїв добув собі швидко приступ і С. Палій.
На Запорожжі не зажив Палій довго. З ватагою сміливих людей іде він з Січи в правобічну Україну, що, як ми вже розказували через безнастанні війни майже зовсім була опустіла - і тут починає скликати людей у козаки, задумує заснувати нову українську державу та розшириш її з часом на всю Україну. Воля, братерство і рівність мали бути підвалинами нової держави: давній козацький лад мав станути в місце пансько-шляхотського; козацька рада мала заступити польську управу.
«Братерська наша воля без хлопа і без пана» мала віджити знов, як про се каже Шевченко в поемі «Чернець», де як раз співається про Палія.
От і стали до Палія напливати цілі громади народу, що терпів панщину, чи по московськім боці, чи у Польщі. Осередком народного руху став Хвастів, і звідти запускалися ватаги на всі сторони, та виганяли шляхту, жидів та католицьких ксьондзів. Палій лагодив загальне повстання проти Польщі. І дійсно року 1701 в купі з гетьманом Самусем запалив народний рух на Волині й Поділю. Козаки заволоділи Бердичевом і заподіяли там різню. Відтак займили Білу Церков. Пани й жиди утікали громадами, хто взагалі встиг життя добутися. А тимчасом щораз більше народу збігалося до Палія і повстання ширилося сильно.
Рух став небезпечний для Польщі. Але, що вона була сама безсильна і надто зайнята іншою війною, тож зверталася більше разів до московського царя Петра, аби поміг приборкати Українців.
І бачимо тут наглядний примір історичний, що сотки разів повторявся в нашій минувшині, та й нині не трудно його не раз добачити. Польща й Москва, два тяжкі неприятелі з зовсім суперечними інтересами, подають собі спільно руку, коли йде о здавленні грізного сусіда, українського великана.