— Та хіба ти не бачиш, що тут уже сотні років ніхто не живе? Пішли далі!
Еллі раптом розреготалася.
— Поглянь же, глянь, полювання на Шестилалого! Ну, ти все ще сумніваєшся, що Країна Підземних рудокопів десь неподалік?
На картині було яскраво і мальовничо зображено, як маса маленьких товстих чоловічків нападала зі списами на Шестилапого, а той, піднявшись на задніх ногах, відбивався від ворогів передніми.
Здалеку почувся шалений гавкіт і Фред оглянувшись, вигукнув:
— А ось і вони самі!
ПРИГОДА З ЧОВНОМ
о берега, очевидно на водопій підходила ціла череда Шестилапих, які клишоного ступали короткими сильними ногами. А Тотошко відчайдушно гавкав, і Фред зрозумів, що прогулянка чудовиськ може скінчитися бідою Варто лише їм наступити на човен, і від нього залишать ся друзки.
Фред, махаючи руками, з оглушливим криком помчав до берега, залишивши далеко позаду Еллі. Вона теж бігла щодуху і пронизливо верещала.
Собачий гавкіт і людські крики налякали тугодумних Шестилапих, і вони повернули назад, побігли підтюпцем у якусь бокову печеру, з якої вийшли. Але один з них, що звернув убік, все таки примудрився наступити на ящик, що був на кормі байдарки.
Човен, тріснув, від корми залишилися тільки друзки. На щастя, Тотошко прив'язаний до носового кільця, вцілів.
Діти перелякано позирали одне на одного.
— Що я наробила! — скрикнула Еллі і залилася сльозами. — Навіщо мені забаглося дивитися на це осоружне місто?
Фред утішав сестричку.
— Ймовірніше за все, — мовив він, — до кінця наших блукань залишалося не так вже й далеко. Дійдемо пішки.
— А якщо річка заповнить усю печеру? Адже я дуже погано плаваю.
— Зате я добре, я тобі допоможу, — бадьорився Фред.
Втрата була непоправна, і діти, зібравши все, що вціліло, сумно поплентались берегом. Невгамовний Тотошко, який забув що йому хвилину тому загрожувала загибель, бігав берегом розшукуючи невідомо яку здобич.
Пройшли ще півмилі. Крокувати по нерівному камінню, яке вкрило берег, та ще тягти на собі речі, було зовсім не те, що спокійно сидіти в байдарці і безшумно ковзати поверхнею води. Тільки тепер Еллі повною мірою збагнула, чим був для них човен…
Тотошко, що відбіг на кроків двісті від води, голосно загавкав Тепер його гавкіт був не тривожним, а радісним. Він сповіщав про якусь важливу знахідку. Еллі і Фред поквапилися до нього й невимовно зраділи: на високому помості з каміння лежав догори дном човен! І зроблений він був зі шкіри і ребер Шестилапого.
— Я, здається, розумію, — сказав Фред. — Ці Стрибуни, як ти їх називаєш, жили тут дуже давно, а потім, напевне, їм довелося переселитися, і вони пішли у горішню країну. Але ж звідси можна вибратися тільки водою. Ось вони і наробили човнів зі шкіри і ребер Шестилапих. Один, мабуть, виявився зайвим, вони його залишили тут. І, можливо, думали повернутися по нього, але, знаючи вдачу звірів підняли його на поміст. Ось він і зберігся на наше щастя!
— Так, звичайно, саме так і сталося, погодилась дівчинка.
— Я побіг за веслом! — крикнув Фред.
— А я боюсь залишатися тут сама, — сказала Еллі, і брат підняв її, посадив на випукле дно човна.
Хлопчик повернувся дуже швидко. Човна спустили з помосту і насилу дотягли до берега, бо він був набагато більший від байдарки. Очевидно, шкіра звіра слугувала прекрасним матеріалом: човен добре зберігся, виявився містким і стійким на воді.
Фред сів на корму, махнув веслом, і знайдене суденце помчало по хвилях.
У КРАЇНІ ПІДЗЕМНИХ РУДОКОПІВ
езабаром після пригоди з Шестилапими втомлених від переживань дітей потягло на сон. Тепер вони не зважувались ночувати на березі: а раптом прийдуть звірі й наступлять на них! Фред розшукав затишну бухточку серед крутих берегів, куди будь кому важко було б ді статися, і там прилаштував човна.
— Я сподіваюся, що це наш останній нічліг, а завтра ми будемо в рудокопів, — сказала Еллі, після того як вони повечеряли сирою рибою і почали готуватися до сну на дні човна.
— А ти не боїшся, що нас погано зустрінуть? — стурбовано запитав Фред.
— Сказати по правді боюся, — зізналася Еллі. — Раміна попереджала мене, що вони не люблять, коли сторонні цікавляться їхніми справами. Я пам'ятаю, який злючий вираз обличчя був у воїна, котрий пустив у мене стрілу… Зараз плекаю одну надію: вони, гадаю, не вчинять нам шкоди, коли побачать, що ми ще діти, і довідаються, що потрапили до їхньої країни ми випадково, не зумисне…