Наступного дня після того, як діти, мимовільні блукальці, потрапили в Місто Семи Володарів, їм стала відома історія Сонної води. Її розповів літописець Арриго, невисокий худорлявий чоловік середнього віку з розумним обличчям і вдумливим поглядом сірих очей.
Від нього Фред і Еллі довідались, що кілька століть тому королівський ловчий Ортега випадково натрапив на джерело чудодійної води і як Охоронець часу Белліно придумав присипляти королів та їхні почти на час міжцарів'я.
— Це було дуже добре, — казав Арриго приємним м'яким голосом. — Народ годував тільки один королівський двір, а шість інших мирно спочивали в утаємничених спальнях, і не було ніякого клопоту, крім того, щоб оберігати їх від ненажерливих мишей, а їхнє вбрання від молі…
— Ну а що, коли б їх з'їли миші? — лукаво запитала Еллі.
Літописець жахнувся:
— Що ви, що ви? Живих людей?! Вони ж були живі, хоч і спали чарівним сном.
Еллі задумалася, а потім запитала:
— Скажіть, шановний Арриго, а ваш народ не думає над тим, щоб скинути королів і жити без них?
Арриго знову жахнувся:
— Жити без королів?! Та королівську ж владу заснували наші предки! І, крім того, ми присягали!
Еллі і Фред переглянулися. Так, у цих підземних мешканців ще багато поваги до королів і важко її побороти.
Ввечері (тривалість дня в Печері визначалась з допомогою піскового годинника) дітей покликали в Оранжеві палати до короля Барбедо.
Король сидів на троні, його велика лиса голова злегка сяяла при світлі фосфоричних кульок.
— Як вас розмістили, феє Еллі? — запитав Барбедо. — Як годують? Чи нема у вас якихось бажань?
— У нас одне бажання, — відповіла Еллі, — відпустіть нас нагору.
— Це неможливо — мовив Барбедо, — принаймні доти, поки ви не повернете нам Сонну воду.
— Тоді відправте нагору гінця, хай перекаже Страшилі, що ми тут.
— Ні, ми цього не зробимо, — посміхнувся король. — Якщо нагорі довідаються що ви тут, вас спробують визволити, і це може призвести до великих неприємностей.
Еллі й Фред похмуро мовчали. Барбедо благально вів своєї:
— Дорогенька феє, невже вам важко зробити маленьке-малесеньке чаклунство, коли ви здійснили стільки великих справ? Ви прилетіли із зовнішнього світу у Будиночку, що карає, і — крак! крак! — сіли на голову злій чарівниці Гінгемі. Ви перемогли могутню чаклунку Бастінду, володарку чарівних вовків і Летючих Мавп… («Звичайно, про все це розбазікав королям бридкий Руф Білан», — подумала Еллі). І ви ще запевнятимете нас, що не в змозі повернути Сонну воду?
Всі вмовляння виявилися, однак, марними, і роздратований Барбедо відпустив дітей.
Опинившись у своїй кімнаті, Еллі вирішила:
«Викличу Раміну. Королева мишей — мудра фея, вона дасть мені добру пораду».
Дівчинка подула у срібний свисточок Раміни раз, другий, третій. Ніякого результату. Ще і ще. Нічого. Еллі зрозуміла: чарівність свистка не поширюється на Підземну країну, і маленька фея у мишачій шкірці не змогла з'явитися до своєї великої подруги.
Відтоді дітей майже щодня викликав до себе то один, то інший король, а іноді королі накидалися на бідну дівчинку вдвох, утрьох і навіть учотирьох. І нарешті одного ранку Еллі оголосили, що її запрошують на Велику Раду. Ця звістка викликала в неї панічний настрій, і вона заплакала.
— Послухай, сестричко, — сказав Фред, — а чому б тобі не обдурити їх? Прикинься, що ти згодна спробувати, але невпевнена в успіхові. Вони і цьому радітимуть. Тобі, звичайно, необхідно буде оглянути джерело, ти візьмеш з собою мене і Тотошка, а там нам, можливо, і вдасться втекти.
— Фредді дуже гарно придумав, — сказав Тотошко, — і я рішуче підтримую його план.
Еллі витерла сльози і визнала, що план непоганий.
ВТЕЧА ТОТОШКА
тоячи перед пишним зібранням королів і придворних, Еллі зніяковіло сказала що спробує зробити те що н просять, але побоюється, що в неї нічого не вийде. Слова Еллі викликали бурю радощів Почулися вигуки:
— Нарешті!
— Давно час!
— Хіба в такої могутньої феї не вийде?!
Еллі і Фред вийшли зі зборів зовсім принишклі. Наступного дня до зруйнованого джерела рушила велика експедиція. Вів її король Ментахо. На випадок, якщо Еллі втомиться, взяли ноші. Блискучі кульки на шапках мешканців Печери освітлювали дорогу. Одержав таку кульку на свій берет і Фред Каннінг. Час від часу він знімав берет з голови і з захопленням роздивлявся дивний світильник. Літописець Арриго, якого також залучили до експедиції (він повинен записати в книгу звіт про неї), ступав поруч з Фредом і роз повідав хлопчику, як добуваються фосфоричні кульки.