1. Главная
  2. Книги
  3. Франко Иван Яковлевич
  4. Semper tiro
  5. Страница 2
Выбрать главу
Одні ка­жуть: "Чим він досі Був у нас? Цехмістром! Тепер йо­го за зас­лу­гу Виберім бурмістром!"
Другі ка­жуть: "Що, бурмістром? Ми на се не згожі! Най він бу­де ко­мен­дан­том В ог­невій сто­рожі".
Треті ка­жуть: "Ні, па­но­ве, Іншу ра­ду май­мо, Купер'яну від ну­ме­ру По ду­ка­ту дай­мо!"
"Ні, ні, ні! - ре­ве гро­ма­да Одностайним хо­ром. - За ге­рой­ст­во гроші бра­ти? Ну, се був би со­ром!"
Знов нез­го­да, знов гар­ми­дер, Сяк і так мірку­ють; Що хто ска­же, кли­чуть: "Слав­но!" А інші кеп­ку­ють.
Аж ось вис­ко­чив на ла­ву Пузатий бурмістер Та й зак­ли­кав: "Най жиє нам Купер'ян-цехмістер!
Дав нам бог та­ко­го му­жа Ворогів роз­би­ти, Та не дав нам знать, яку б то Честь йо­му зро­би­ти.
Гроші да­ти - со­ром бра­ти, Та й ми ж бідні лю­ди; На уряд йо­го пос­та­вить - Іншим зазд­ро бу­де.
Поки він жи­вий між на­ми, То все нам за­ва­да - То ж, па­но­ве цехмістро­ве, Ось моя вам ра­да:
Зараз тут йо­го убий­мо, На паль по­садімо, По смерті ж йо­го оп­лач­мо І свя­тим зробімо.
І на­сип­ле­мо над тілом Могилу ви­со­ку, Будем по­мин­ки справ­ля­ти Два ра­зи до ро­ку".
"Славно! Слав­но! От так ра­да!" - Всі враз за­гу­ка­ли, А цехмістра Ку­пер'яна Навіть не пи­та­ли.

СУЧАСНА ПРИКАЗКА

Ви чу­ли ту при­го­ду? В часі роз­ли­ву рік Попав у бист­ру во­ду Нещасний чо­ловік. В гли­бокім вирі б'ється І то­не вже туй-туй, До ку­ма, що на мості, Кричить: "Ря­туй! Ря­туй!" А кум, що на по­руч­чя Поважно лікті спер, Глядить кри­тич­но: "Вто­не Чи вир­не ще те­пер?" Вкінці мах­нув ру­кою І мо­вив лиш од­но: "Не тратьте, ку­ме, си­ли, Спускайтеся на дно".
Гай-гай! Та­ких кумів нам Не два, не три, не п'ять В житті щод­ня, щох­вилі Приходиться стрічать. Ти в горі, нужді б'єшся, Мов ри­ба у са­ку, Працюєш, тач­ку тяг­неш, Мов пан­щи­ну важ­ку; Тут сумнів му­чить ду­шу, Що місце, то бо­ляк, - А він лиш кри­ти­кує: "Се зле!" і "Се не так!" За поміч і по­ра­ду Він має лиш од­но: "Не тратьте, ку­ме, си­ли, Спускайтеся на дно!"
І наш на­род так б'ється В матні вже мно­го літ, І хвилі на­посілись Його роз­ми­ти слід. А на без­печнім мості Фальшивії бра­ти Стоять і ждуть - чи, мо­же, Щоб поміч при­нес­ти? Стоять і ждуть на хви­лю, Що бра­та про­ковт­не, Числять: те­пер ще вир­не, Тепер вже, чей, пірне. На крик йо­го й бла­ган­ня В них сло­во лиш од­но: "Не тратьте, ку­ме, си­ли, Спускайтеся на дно!"
Та що се? Він не то­не, Хапаєсь бе­регів, Не слу­хає по­ра­ди Облесних во­рогів І під но­га­ми чує Вже тверд­ший, тверд­ший грунт, А ті на мості в ре­пет: "Се бунт! Се бунт! Се бунт!" Під ни­ми міст хи­таєсь, І хви­ля пряс­ла рве, І з мос­ту крик лу­нає: "Рятуйте, хто жи­ве! Рятуйте більшу власність! Рятуйте панський лан! Рятуйте трон і вівтар! Давай об­лож­ний стан!"
А що, як Не­мезіда Собі од­но­го дня Позволить жарт зро­би­ти І ролі поміня? На своїм грунті ста­не Русь міцно на но­гах, А суп­ро­тив­на хви­ля Піде по во­ро­гах? І ті, що нас із ви­ру Спасали ми­ло так, Самі скуш­ту­ють тро­хи, Який-то в мокрім смак? А Русь на їх бла­ган­ня Їм відповість од­но: "Не тратьте, брат­ця, си­ли, Спускайтеся на дно!.."

НА СТАРІ ТЕ­МИ

БЛАЖЕННИЙ МУЖ, ЩО ЙДЕ НА СУД НЕП­РА­ВИХ...

Блаженъ мужъ, иже не идетъ на со­ветъ не­чес­ти­выхъ.

Блаженний муж, що йде на суд неп­ра­вих І там за прав­ду го­лос свій підно­сить, Що без­тур­бот­но в сон­ми­щах лу­ка­вих Заціплії сумління їм тер­мо­сить.
Блаженний муж, що в хви­лях за­не­па­ду, Коли заг­лух­не й най­чуткіша совість, Хоч ди­ким кри­ком збуд­жує гро­ма­ду, І прав­ду й щирість відкри­ва, як новість.
Блаженний муж, що се­ред гвал­ту й гу­ку Стоїть, як дуб по­се­ред бур і гро­му, На зго­ду з підлістю не прос­тя­гає ру­ку, Волить зла­ма­ти­ся, ніж пок­ло­ниться зло­му.
Блаженний муж, ко­го за теє ла­ють, Кленуть, і го­нять, і поб'ють камінням; Вони ж самі йо­го тріумф підго­тов­ля­ють, Самі своїм осу­дяться сумлінням.
~ 2 ~