«Дай тому придурку, Джине! Він же сцикун! Бий його!»
Гібсон опустив кулаки, глянув на мене й підійшов. «Що ти сказав, смердюк?»
«Я підбадьорював товариша,» сказав я.
Ден саме знімав з Джина рукавиці.
«Мені почулося, ніби ти сказав ‘сцикун’?»
«Просто ти казав, що легко його зробиш. І не зміг. Ти молотив його як тільки хотів.»
«Ти кажеш, що я брехун?»
«Я просто кажу, що ти не тримаєш свого слова.»
«Ах ти ж лайно, ану підходь і одягай рукавиці!»
Джин з Деном підійшли й одягли мені рукавиці. «Головне не хвилюйся, Хенку,» сказав Джин. «Пам’ятай, що він стомлений після нас.»
Ми з Джином вже якось билися навкулачки одного пам’ятного дня з 9 ранку до 6 вечора. Джин тримався молодцем. У мене були маленькі руки, а це означає, що треба або навчитися бити ними сильно, або ж стаити боксером. Я був чимось середнім. Наступного дня я мав аж фіолетовий від синців торс, роздуті губи й кілька розхитаних зубів. А зараз мені треба було битися з хлопцем, що побив іншого хлопця, котрий колись побив мене.
Гібсон покрутився вліво-вправо, потім атакував. Я пропустив лівий джеб. Не знаю, як він мене підловив, та я впав від цього удару. Все було добре, тільки я лежав. Я встав. Якщо він зробив це лівою, то на що ж здатна його правиця? Треба було перевірити.
Гарі Гібсон пішов у лівий бік, лівий від мене. Замість того, щоб піти правіше, як очікував він, я також взяв уліво. Це його спантеличило і коли ми зійшлися, я зарядив йому з лівої, влучивши в голову. Чудово. Якщо вдарив раз, можна вдарити й другий.
Він пішов прямо на мене. Гібсон провів джеб і я пригнув голову так швидко, як тільки міг. Його правиця пролетіла наді мною. Я підійшов у клінчувався з ним, навішуючи йому по потилиці. Ми розійшлися, я почувався професіоналом.
«Так йому, дай жару, Хенку!» кричав Джин.
«Наваляй йому!» горлав Ден.
Я ринувся на Гібсона і спробував провести прямий правий. Я промахнувся і він вдарив мене ліктем у щелепу. В мене перед очима замиготіли зелені, червоні й жовті вогники, а він зарядив мені прямо в живіт. Було таке відчуття, ніби він пробив аж до самого хребта. Я вчепився у нього і ввійшов у клінч. Я зробив це не з переляку, а просто аби відійти.
«Я приб’ю тебе, гівнюк ти такий!» сказав я йому.
Далі наш бій перейшов у лобову атаку. Він наносив швидкі й сильні удари. Він був більш точним і бив сильніше, в той час як я іноді відбивався, та мені біуло байдуже. Чим більше він мене бив, тим менше я це відчував. Я втягнув живіт і насолоджувався боєм. До нас підбігли Джин та Ден. Вони нас розтягнули.
«Що таке?» запитав я. «Не лізьте! Я йому зараз покажу!»
«Заткай пельку, Хенку,» відповів Джин. «Ти б себе бачив.»
Я оглянув себе. Моя сорочка була темна від крові й вкрита плямами гною. Удари розбили кілька вугрів. Такого не було коли ми билися з Джином.
«Пусте,» сказав я. «Мені просто не пощастило. Він мені нічого не зробив. Дайте мені прикінчити його.»
«Ні, Хенку, туди може потрапити інфекція,» сказав Джин.
«Ну що ж, блядь,» сказав я, «тоді знімай рукавиці!»
Джин розшнурував рукавиці. Коли він стягнув їх з мене, я помітив, що у мене тремтять руки майже до самих плечей, правда вгорі трохи менше. Я заховав руки до кишень. Ден розшнурував Гарі.
Гарі поглянув на мене. «Доволі непогано, хлопче.»
«Дякую. Що ж, до зустрічі…»
Я пішов. Як тільки я відійшов на достатню відстань, то витяг руки з кишень. Трохи далі я зупинився, дістав цигарку й засунув її до рота. Мої руки настільки тремтіли, що я навіть не міг запалити сірник. Я розвернувся, махнув хлопцям і пішов далі.
Вдома я поглянув на себе у дзеркало. Доволі непогано. Я набирав форму.
Я зняв сорочку й закинув під ляжко. Треба було вигадати спосіб змити кров. У мене було мало сорочок і пропажу однієї швидко б помітили. Та все-одно, для мене це був вдалий день, а їх у мене також було небагато.
38
Ейб Мортенсон був ще тим придурком, але не бульше. Дурневі можна пробачити, адже він завжди йде по прямій і нікого не обманює. Саме брехуни роблять капості. У Джимі Хетчер було пряме чорне волосся, світла шкіра, він був не такий великий як я, але завжди тримався прямо й був одягнений краще за більшість нас, а ще він вмів уживатися з усіма, хто на його думку ладнав із ним. Його мати була офіціанткою в барі, а батько наклав на себе руки. У Джимі була мила посмішка, рівні зуби і дівчата любили його, хоча він і не мав тих грошей, що були в багатіїв. Я завжди бачив його з дівчиною. Навіть не знаю, що він їм там казав. Я не знав, що хлопці взагалі кажуть їм. Дівчата були неймовірно далекими від мене, тож я уявляв, ніби їх не існує.
Та Хетчер був зовсім іншим. Я знав, що він не був чесним, та він не відлипав від мене.
«Послухай, Джимі, чому ти тягаєшся за мною? Ти мені не подобаєшся.»
«Та ну, Хенку, припини, ми ж друзі.»
«Так?»
«Так.»
Одного разу він навіть зачитав своє ессе «Цінність дружби» на уроці англійської й поки він читав його, то постійно дивився на мене. Це був дурнуватий твір, м’який і стандартний, та всі аплодували йому, коли він скінчив і я подумав, що ж, люди дійсно так думають і з цим нічого не вдієш. Я написав контрессе під назвою «Цінність відсутності дружби.» Вчителька не дозволила мені зачитати його. Вона поставила мені “D”.
Ми з Джимі й Лисим щодня разом поверталися зі школи. (Ейбу Мортенсону було в інший бік, тож це рятувало нас від необхідності ходити з ним.) Якось ми йшли і Джимі сказав, «Ходімо до моєї дівчини. Хочу вас познайомити з нею.»
«Лайно, та ну нахуй,» сказав я.
«Ні-ні,» відповів Джимі, «вона хороша. Я просто хочу познайомити вас. Я вже навіть трахав її пальцем.»
Я вже колись бачив його подружку, Енн Везертон, вона була дійсно гарною, тихенькою, мала довге каштанове волосся, гарну фігуру. Я ніколи не говорив із нею, хоча й знав, що це дівчина Джимі. Багаті хлопці залицялися до неї, та вона не зважала на них. Виглядала вона дійсно першокласно.
«У мене є ключ від її дому,» сказав Джимі. «Зайдемо й почекаємо її. Вона ще в школі.»
«Це якось тупо,» сказав я.
«Та ну, Хенку,» сказав Лисий, «ще встигнеш піти додому й подрочити.»
«Я не роблю цього постійно,» відповів я.
Джимі відчинив двері й ми увійшли. Гарний, чистий невеличкий будинок. До Джимі підбіг маленький чорно-білий бульдог, виляючи обрубаним хвостом.
«Це Боунз,» сказав Джимі. «Він любить мене. Зацініть!»
Джимі плюнув на руку, взяв член Боунза й почав дрочити.
«Агов, якого хріна ти робиш?» запитав Лисий.
«Вони тримають його на ланцюгу в подвір’ї. Його нікуди не пускають. Йому треба розслабитись!» кинув Джимі.
Член Боунза став огидно червоним, тонка, довга мотузка крапаючої безглуздості. Він почав скавчати. Джимі поглянув на нас. «А хочете почути нашу пісню? Нашу з Енн пісню? ‘Коли вечір спадає на стіни сонного саду’.»[15]
Боунз кінчив. Сперма заляпала килим. Джимі встав і втер її в килим підошвою.
«Збираюся трахнути Енн якось на днях. До цього все йде. Вона каже, що любить мене. І я її також люблю, люблю її кляту пизду.»
«Ти дебіл,» сказав я. «Мене нудить від тебе.»
«Хенку, я ж знаю, що ти так не думаєш,» відповів він.
Джимі пішов на кухню. «У неї гарна сім’я. Вона живе тут з батьком, матір’ю та братом. Її брат знає, що я збираюся трахнути її. Він правий. Та він нічого мені не зробить, бо я можу вибити з нього все лайно. Він слабак. Агов, погляньте-нл сюди!»
15
так починається пісня «Deep Purple» - композиція американського піаніста Пітера Де Роуза: